Читати книгу - "Звіробій"

неї істини й справедливості. Отож усе, що людина зробила за свого життя, постає перед нею, наче при ясному світлі сонця: добрі вчинки дають їй радість, а лихі печалять. Але годі про це балакати. Гетті вже сидить у човнику, пора вертатися. Горе мені! Ось моя рука, делаваре. Ти знаєш — це рука друга, і потиснеш її по-дружньому, хоч вона не зробила тобі й половини добра, якого я бажав би зробити.

Індіянин узяв руку і щиро відповів на її потиск. По тому, знову прибравши незворушного вигляду — багато людей помилково вважають його ознакою природженої байдужості,— він потамував свої почуття, щоб розлучитися з другом, не втрачаючи гідності. Звіробій, одначе, поводився природніше і не побоявся б дати волю почуттям, аби розмова з Джудіт не примусила його здогадатися, що твориться їй на душі. Він був занадто скромний, щоб збагнути справжні почуття цієї вродливої дівчини, але водночас занадто спостережливий, щоб не помітити, як вона бореться з собою. Він ясно бачив — з нею діється щось незвичайне, і з делікатністю, яка зробила б честь людині з найвитонченішими почуттями, поклав не розкривати її таємниці, аби дівчина потім сама про, те не пожалкувала. Отож він зважився негайно пливти до гуронів.

— Нехай тебе бог. благословить! — гукнув мисливець, коли човник одійшов од помосту. — Хто знає, коли й де ми зустрінемося.

Чингачгук помахав рукою. Закутавшися ковдрою, наче римлянин, що хоче сховати свою скорботу під тогою, він поволі пішов у «ковчег», аби на самоті віддатися тузі й роздумам. Звіробій не промовив ані слова, аж доки човен проплив півдороги до берега. Нараз він перестав веслувати, почувши лагідний милозвучний голос Гетті.

— Чому ви, Звіробою, повертаєтесь до гуронів? — запитала дівчина. — Кажуть, я недоумкувата, а таких вони ніколи не займають, проте у вас не менше глузду, ніж у Гаррі Непосиди, а Джудіт вважає, що навіть більше, хоч, мені здається, це неможливо.

— Ох, Гетті, перш ніж ми вийдемо на берег, я мушу поговорити з вами, дитино; і то головним чином задля вашого добра. Киньте веслувати чи краще, щоб мінги не подумали, ніби ми з вами змовляємося і не вжили проти нас підступних заходів, веслуйте легенько, аби човен ледь рухався. Добре у вас виходить. Я бачу, ви вмієте прикидатися, і ми з вами могли б датися на хитрощі, аби це не було нині проти закону. Добре виходить! Горе мені! Дурити й брехати взагалі негарно, а нам те робити аж ніяк не личить, Гетті. Але розладнати задуми ворога в законній війні дуже втішно й приємно. Стежка моя була коротка, і, мабуть, вона скоро урветься, але я тепер бачу, що на долю воїна випадають не самі труднощі та колюче терня. Стежка війни має свої принади, як і більшість інших речей, — нам тільки бракує мудрості їх помітити.

— А чому ваша стежка війни, як ви її називаєте, має так скоро урватися, Звіробою?

— Тому, люба дівчино, що відпустка моя теж уривається. Очевидячки, вони закінчаться майже одночасно; в кожному разі одна йде слідом за другою.

— Не розумію вас, Звіробою, — відповіла трохи спантеличена дівчина. — Мати завжди казала, що людям треба говорити зі мною яснішою мовою, аніж з іншими, бо я недоумкувата. Недоумкуваті тямлять тугіше, аніж ті, що мають розум.

—. Гаразд, Гетті, поясню вам простіше. Ви ж знаєте, я в полоні у гуронів, а полонені не можуть чинити, як їм забагнеться…

— Хіба ж ви полонений, — перебила його дівчина, — коли ви ось тут, посеред озера, на батьковому човні з кори, а індіяни в лісі без жодного човна? Е ні, Звіробою, ви кажете неправду!

— Від щирого серця хотів би я, Гетті, щоб ви мали слушність, а я помилявся; проте помиляєтесь ви, а я кажу щиру правду. Хоч я видався вільний, дівчино, але насправді мені зв'язано руки й ноги.

— Яке то лихо—не мати глузду! Я не бачу і ніяк не збагну, яким побитом ви полонений, та ще й зв'язані. Коли так, то чим зв'язано ваші руки й ноги?

— Відпусткою, дівчино! Це такі пута, що тримають міцніше за ланцюг. Його можна порвати, а відпустку—ні. Від мотузки й ланцюгів можна визволитися за допомогою ножа та хитрощів, але відпустку не можна ані розрізати, ані зняти, ані позбавитися від неї будь-якими хитрощами.

— Що ж воно таке — та відпустка, якщо вона міцніша за коноплю й залізо? Я ніколи не бачила відпустки.

— Сподіваюся, ви ніколи її не відчуєте, дівчино. Пута ті зв'язують наші почуття, тому їх можна тільки відчути, а не побачити. Ви ж розумієте, що означає дати обіцянку, правда ж, люба маленька Гетті?

— Звичайно, розумію. Скоро даєш обіцянку, треба її неодмінно виконати. Матуся завжди виконувала обіцянки, які мені давала, і казала — буде дуже погано, коли я не виконуватиму обіцянок, що їх даю їй чи будь-кому іншому.

— Хорошу матір ви мали, дитино, хоч, може, вона не завжди поводилась як слід. Отож, як ви кажете, обіцянку треба виконувати. А я попав минулої ночі до рук мінгів, і вони мене відпустили, аби я побачився з друзями й передав звістку моїм блідолицим братам — з умовою, що я повернуся сьогодні опівдні й прийму розплату, яку тільки може вигадати їхня мстивість і ненависть, за життя вояка, що загинув од моєї кулі, і за життя молодої жінки, котру встрелив Гаррі Непосида, та за інші невдачі, які їх спіткали на цьому озері й біля нього. А відпустка для солдата — це все одно що обіцянка для дочки, матері чи когось іншого. Сподіваюся, тепер ви, Гетті, розумієте, в якому я опинився скрутному становищі?

Хвилину дівчина нічого не відповідала і навіть перестала веслувати, наче нова думка цілком одвернула її увагу від інших справ. По тому вона провадила розмову, сповнена щирої тривоги.

— Невже ви, Звіробою, гадаєте, що гурони зважаться вчинити те, що ви говорили? — спитала вона. — Мені вони здалися добрими й лагідними.

— Такі вони й є в стосунках з людиною вашого кшталту, Гетті, але до ворога, та ще й до власника вельми влучної рушниці, вони ставляться зовсім по-іншому. Не хочу говорити, ніби вони злостяться на мене за мої попередні подвиги, — це означало б, що я вихваляюся на краю могили, — але без хвастощів скажу: від моєї руки загинув один з найхоробріших і найхитріших їхніх вождів.

Отож усе плем'я дорікатиме їм, якщо вони не пошлють дух блідолицього слідом за духом свого червоношкірого брата, сподіваючись, що він його наздожене. Я не чекаю від них милосердя