Читати книгу - "Білий замок на Чорній скелі, Костянтин Матвієнко"

гирлонської резидентури у Тіапулаті люб'язно поділилася сама Дуаліада Еревса. Дуумвір Сат Сат, який несподівано одужав після інсульту, оголосив дуумвіра Дета Дута зрадником, вбивцею і педофілом. У відповідь той заявив, що Сат Сат розкрадає майно Республіки у особливо великих розмірах, психічно залежний від розкошів і взагалі агент Заходу. Гирлонський резидент зазначає, що усі ці обопільні звинувачення мають під собою вагомі підстави та є далеко не вичерпними. Крім «агента Заходу», звісно.

— Тьху ти! — аж розсердився Нод. — Я й не думав, що у чутках та політичних анекдотах про дуумвірів так багато правди.

— Наразі важливішим для нас є те, — втрутився Пилип, — що Республіка, ймовірно, стоїть на порозі мало не середньовічної усобиці. Я розпорядився з'ясувати, що думає стосовно цього підполковник Буртак...

— Таки згодився нам цей хитрун, — невесело посміхнувся Нод. — Варто бути із ним обережнішим! Зрадник — завжди лише зрадник.

— На моїй роботі не перебирають джерелами інформації, Ваша величносте, — відказав колишній детектив, виймаючи зі свого саквояжа кілька аркушів. — Ось протокол його опитування. Мушу доповісти, що нам таки доведеться рятувати колишню вітчизну Вашої величності. Буртак прогнозує, що поліція, переважна більшість партійних функціонерів та державні службовці підтримають Сата Сата, а от армія та секретні служби будуть на боці Дета Дута. Народ лишатиметься осторонь, бо йому байдуже те борюкання за владу, але якщо протистояння виллється у бойові дії, владі у Республіці може прийти кінець з усіма кепськими для мирного населення наслідками.

— Знаєте, панове, — Нод, пробігши очима протокол, передав його баронові, — я більше боюся не так вуличних боїв, як іншого...

— Чого ще? — спохмурнів Самус.

— У Республіці десятками років будували планову економіку. Кожний вид товару, окрім хіба трьох-чотирьох харчових продуктів, виробляло лише одне підприємство, включно із медикаментами. Ніякої конкуренції, ніякого вибору для покупця. Система постачання підприємств так само монопольна і цілком залежна від влади. Якщо влада порине у боротьбу всередині себе, ланцюги постачання миттю розірвуться. Зупиниться геть усе. Тоді настане голод, почнуться епідемії, розквітне бандитизм...

— Це називається гуманітарною катастрофою, — авторитетно зазначив Самус. — Але ж у Республіці мають бути стратегічні запаси палива, харчів та медикаментів! Ще років п'ятдесят тому такий запас було створено у Ланоді.

— Буртак твердить, що цей запас першим і стане предметом спекуляцій з боку тих чинуш, які ним порядкують, — повідомив добропорядний віце-канцлер.

— Тоді Республіці доведеться закуповувати усе необхідне у нас чи деінде, — сказав Самус.

— Запаси валюти теж миттєво розікрадуть, тут до ворожки не ходити, — відповів Пилип. — А новій узятися нізвідки, бо деревину та вовну, які у Республіки ще потроху купують інші країни, неможливо буде доправити покупцеві.

— Чого в Буртака не забереш, так це знання системи, якій він служив, — мовив Нод. — Вельми ймовірно, що гуманітарна катастрофа у Республіці невідворотна. Мусимо негайно спланувати наші дії на цей випадок!

— Погодьтеся, колего, — вдавано церемонно звернувся Самус до Пилипа, — що я таки не з гірших суверена підігнав нашому славному Ланодському королівству.

— А таки так, Ваша гоноровосте, — підіграв другові Пилип, і вони обоє світлими й безневинними поглядами вперлися у Нода.

— Знав би наш бережений Зорею вірнопідданий народ, яких направду мало-серйозних суб'єктів на віце-канцлерів призначають! — Нод повернув Самусові з Пилипом доброзичливий і геть не іронічний погляд, і усі троє розсміялися. — Буртак там щось говорив про резервний центр радіосповіщення... Це може стати нам у нагоді. До діла! Підготуй, Самусе, мої термінові таємні телефонні переговори з усіма головами держав. Межиморцям тільки не подзвони випадково, — злегка пожартував він над другом. — Маю до колег одне, але дуже стратегічне питаннячко.

— Те питаннячко якось стосується Рамира та Еради? — з надією перепитав барон. — Ти ж, Ноде, допіру згадував, що ніби десь говорив із ним. Сподіваюся, не на тому світі.

— Не те, щоб на тому, але і не у нашій з вами актуальній дійсності, — додав туману Нод. — Ми балакали з Рамиром у одному анклаві...

Нод коротко розповів віце-канцлерам про розмову у Білому замку за кавою, в ході якої невідома субстанція прямо з-за столу викрала юного Марка, та про небезпеку, яку джерело Зла становить для Деоли. Самус із Пилипом після усього, що впало на їх голови останнім часом, поставилися до почутого вже зі звичною готовністю до негайної дії. Цього разу — захищати усю планету. Самус, звісно, дуже зрадів, що нарешті є звістка про закоханих, а Пилип лише перепитав, чи Рамир — це саме той друг Його величності, з яким вони здійснили втечу з Республіки на баркасі, і чи не він згадувався у гирлонській пресі у зв'язку із сенсаційним зникненням князівни Еради Гирлонської. Отримавши ствердні відповіді на обидва питання, детектив заявив, що й гадки не має, як відшукати Марка — у його практиці нічого подібного не траплялося.

— Нам тут може знадобитися пані Загра, — відповів на те Нод. — Давно я про неї не чув за усіма клопотами. Як вона там почувається?

— Та що їй зробиться? — реготнув Самус. — Втішається там зі своїм охоронцем на моїх харчах. Я вже другий рахунок оплатив за ящик «Сивого Тасаву».

— Сподіваюся, ти не вимагатимеш відшкодування з держбюджету? — майже всерйоз висловив надію суверен. — Я от над чим міркую. Схоже, її теоретичні припущення щодо «сірини», як вона зве те явище, можуть мати під собою цілком реальне підґрунтя. А що, як Загра знає про властивості сірої матерії більше, ніж нам розповіла? Можливо, вона здогадується і про джерело кваркового дисбалансу.

— Розумію хід думок Вашої величності: можна припустити, що зниклого Марка слід шукати у цьому джерелі, — підхопив нитку королівських міркувань добропорядний. — Я не маю певності, що ми його знайдемо. Ще менше надії на те, що він буде живий.

— І я не виключаю цього, на жаль, — погодився Нод. — Та нехай сюди доправлять Загру. Після засідання кабінету міністрів я планую знову відвідати анклав. Разом із Самусом, з вами та пані професоркою. До речі, нехай прихопить із собою пляшку «Сивого Тасаву» — віддячимо отаману за гостинність.

— А Горанга хіба не візьмемо? — не забув про інтереси привида Самус.

— Неодмінно візьмемо! Лише він зуміє надіслати сигнал Михайлу, щоб пан отаман відчинив нам браму. Яких іще клопотів ти, пане