Читати книгу - "Королівство шахраїв"

— озвався він, — якщо в тебе є зайва молитва, зараз саме час для неї.

Джаспер вистрілив.

Здавалося, наче час уповільнився: він відчув віддачу гвинтівки та невпинний імпульс кулі. Стрілець зосередив усю свою волю на її восковій оболонці та потягнув ліворуч; від пострілу досі дзвеніло у вухах. Відчув, як куля повернулася, фокусуючись на ґудзику, на другому ґудзику, маленькому шматочку дерева, який утримувався на місці ниткою.

«Це не дар. Це прокляття». Але коли доходило до справи, у Джасперовому житті було чимало благословенного. Його батько. Його мати. Інеж. Ніна. Матаяс, який перевів їх через багнюку каналу. Каз, навіть Каз з усією його жорстокістю та недоліками, дав Джасперові домівку і прийняв до родини Покидьків, коли Кеттердам міг проковтнути його цілком. І Вілан. Вілан, який зрозумів швидше за Джаспера, що його внутрішня сила теж може бути благословенням.

— Що це ти щойно зробив? — поцікавилася Інеж.

Можливо, нічого. А як щось неможливе? Джаспер ніколи не міг встояти перед кепськими шансами.

Він здвигнув плечима.

— Те, що роблю завжди. Я вистрілив.

37. Каз

оли куля влучила, Каз стояв поруч із Кувеєм, тож першим опинився біля нього. Він чув, як заторохкотіли в соборі револьверні постріли, найвірогідніше, на гачках не втрималися нетерплячі пальці охопленої панікою міської варти. Каз уклякнув біля Кувейового тіла, ховаючи від цікавих поглядів ліву долоню, і зробив шуанському хлопчикові укол. Усюди була кров. Джеллен Радмейкер упав під сцену і волав: «Мене підстрелили!» Ніхто його не підстрелив.

Каз погукав медика. Невисокий лисий чоловічок паралізовано закляк біля сцени, нахилившись до Вілана, обличчя його перекривилося від жаху. Матаяс ухопив лікаря за лікоть і потягнув його вгору.

Люди досі штовхалися, щоб вийти з церкви. Коли Штурмгонд, Зоя й Женя кинулися до виходу, між равканськими солдатами та фієрданцями спалахнула сутичка. Члени Торговельної Ради та група чоловіків із міської варти оточили Ван Ека. Він нікуди не йшов.

За мить Каз побачив, як Інеж і Джаспер проштовхуються крізь людський потік, намагаючись вибратися із центрального проходу. Каз дозволив своєму погляду коротко оглянути Інеж. Вона була закривавлена й мала червоні набряклі очі, але схоже було, що з нею все гаразд.

— Кувей... — сказала вона.

— Ми не можемо йому допомогти, — озвався Каз.

— Вілане! — вигукнув Джаспер, роздивляючись порізи та синці, що швидко темнішали. — Святі, невже все це справжнє?

— Аніка та Кееґ залишили йому чимало на згадку.

— Я хотів, щоб усе здавалося правдоподібним.

— Я ціную твою прихильність силі, — похвалив Каз. — Джаспере, залишайся з Віланом. Його захочуть допитати.

— Зі мною все гаразд, — запевнив Вілан, хоча його губа так набрякла, що вийшло «Жі мною вше аажд».

Коли двоє охоронців міської варти поклали Кувейове тіло на ноші, Каз коротко кивнув Матаясові. Замість того щоб змагатися з натовпом у соборі, вартові рушили до арки, що вела до Ґхезенового мізинця, та до бокового виходу. Матаяс пішов назирці, тягнучи за собою медика. Стосовно того, чи виживе Кувей, не має бути жодних запитань.

Каз та Інеж попрямували за ними до нефу, але дівчина зупинилася біля арки. Каз побачив, як вона коротко озирнулася, і, прослідкувавши за її поглядом, помітив, що Ван Ек, оточений розлюченими радниками, теж витріщався на неї. Бреккер пригадав слова, які Інеж сказала крамареві на Худмедбриджі: «Ти побачиш мене ще раз, але він буде останнім». Судячи з нервового посмикування Ван Екової шиї, він теж це пригадав. Інеж легенько вклонилася.

Вони поквапилися до нефу мізинця, а звідти до каплички. Проте двері, що вели до вулиці та каналу обабіч неї, були замкнуті. Позаду них із гуркотом зачинилися двері каплички. На них спирався Пекка Роллінз, оточений чотирма членами своєї команди Десятицентових Левів.

— Саме вчасно, — помітив Каз.

— Гадаю, це ти теж передбачив, брехливий виродку?

— Я знав, що цього разу ти мене не відпустиш.

— Ні, — погодився Роллінз. — Коли ти прийшов до мене в пошуках грошей, мені слід було випатрати тебе і твоїх друзів та вберегти себе від купи неприємностей. Це було нерозумно з мого боку. — Роллінз став скидати піджак. — Мушу визнати, що я не виказував гідної поваги, але тепер ти її дістанеш. Вітаю. Ти заслуговуєш на той час, який я витрачу, щоб забити тебе до смерті цією твоєю палицею. — Інеж витягла ножі. — Ні-ні, крихітко, — попередив її Роллінз. — Це стосується лише цього вискочки-халтурника.

Каз кивнув Інеж.

— Він має рацію. Ми вже давно мали побазікати.

Роллінз розреготався, розстібаючи манжети й засукуючи рукав.

— Час для розмов скінчився, хлопче. Ти молодий, але я брав участь у розбірках ще до твого народження.

Каз не ворушився; руки він склав на ціпку.

— Мені не потрібно битися з тобою, Роллінзе. Я збираюся запропонувати тобі торговельну угоду.

— Ах, чесний обмін у Церкві Бартеру. Ти коштував мені чимало грошей і завдав цілу купу неприємностей своїми махінаціями. Навіть не знаю, що саме ти міг би мені запропонувати, щоб це задовольнило мене так само, як можливість убити тебе особисто голими руками.

— Ідеться про каельського принца.

— Три поверхи райської насолоди, найвишуканіше гральне лігво Східної Клепки. Ти заклав там бомбу чи щось таке?

— Ні, я маю на увазі маленького каельського принца. — Роллінз закляк. — Любителя солодощів, руденького, як його батько. Він не надто добре піклується про свої іграшки.

Каз заліз рукою до кишені пальта і витягнув звідти маленького сплетеного гачком лева. Іграшка була поблякло-жовта, а рудо-коричнева грива сплуталася й укрилася плямами чорної землі. Каз випустив левеня на підлогу.

Роллінз витріщився на нього.

— Це що? — перепитав він трохи гучнішим за шепіт голосом. А потім, наче знову повернувшись до тями, заволав: — Що це таке?

— Ти знаєш, що це, Роллінзе. Хіба ти не сам розповів мені, як сильно ви з Ван Еком схожі одне на одного? Промисловці, які будують щось, що можна залишити по собі. Ви обидва так переймаєтеся своєю спадщиною! А який з усього цього зиск, якщо майно немає кому залишити? Тому я запитав себе: для кого він це все будує?

Роллінз стиснув кулаки, м’ясисті м’язи вигнулися на передпліччях, затремтіло підборіддя.

— Я вб’ю тебе, Бреккере. Я вб’ю все, що ти любиш.

Тепер розреготався Каз.

— Штука