Читати книгу - "Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна"

— Вони підуть слідом за Еріком. Мене цікавить, що робитимеш ти...

— А дівчата?

Джуліан знизав плечима.

— Вони приймають обставини без опору. Жодних проблем.

— Корвін, наскільки я розумію...

— Нічого нового. Він мертвий. Ми всі це знаємо. Його гробниця століттями припадає пилом і заростає плющем. А коли й живий, то навіки порвав з Амбером. Нічого нового. Але мене цікавить, на чиєму боці будеш ти.

Я гмикнув.

— Навряд чи я займаю настільки важливе становище, аби моя думка хоч щось важила.

— Нам треба знати її зараз.

Я кивнув.

— Я завжди вмів визначати, звідки дме вітер, — сказав я. — І ніколи не пливу проти нього.

Джуліан кивнув мені у відповідь і всміхнувся.

— Дуже добре.

— Коли коронація? Припускаю, мене теж запрошено...

— Авжеж. Звичайно. Одначе дату ще не встановлено. Досі залишається кілька дрібничок, які треба залагодити. Коли все владнається, один із нас зв'яжеться з тобою.

— Дякую, Джуліане.

— Бувай, Рендоме.

Перш ніж продовжити спуск, я довгенько сидів на землі схвильований. «Скільки часу Ерік продумував це?» — запитував себе. Більшість політичних інтриг в Амбері могли виникнути дуже-дуже швидко, однак природа ситуації вказувала на те, що за нею стоїть тривале обмірковування і планування. Природно, що я почав підозрювати: може, саме цей мій братчик винен у Брандових негараздах? Я також не міг позбутися думки, що то він причетний до зникнення батька. Це, звісно, потребувало б певних зусиль та передбачало б облаштування справді дієвої пастки. І чим довше я про це міркував, тим більше схилявся до думки, що це все підлаштував Ерік. Я навіть пригадав деякі старі чутки про його участь у твоєму власному зникненні, Корвіне. Але ось так, з місця в кар'єр, я нічого не міг придумати. Поміркувавши ще, вирішив: якщо тепер сила на боці Еріка, варто залишатися з ним у добрих стосунках.

А все ж таки... завжди варто ознайомлюватися з різними поглядами на події. Я напружив пам'ять, щоби пригадати, хто міг би мені підсобити. Міркуючи в цьому напрямку, я озирнувся назад і вгору, аби ще раз оцінити висоту гори, з якої нещодавно спустився. Щось привернуло мою увагу.

Біля самої вершини — кілька вершників. Вони, схоже, їхали тією ж дорогою, що і я. Мені не вдавалося точно порахувати, скільки їх, але підозрюю, близько дюжини — надто вже велика група людей їхала на конях саме тут і саме зараз. Щойно помітив, як вони спускаються там, де спускавсь і я, — у мене закололо в шиї. Що як..? Що як це ті ж самі типчики? Бо, як виявилося, це вони і були.

У двобої я міг би завиграшки здолати такого. Навіть кілька екземплярчиків не становили б для мене загрози. Проблема не в тому. Справжнім холодом пройняло від думки, що хтось, як і ми, вміє маніпулювати Тінями на дуже хитрий лад. Це означало, що хтось утнув штуку, яка все життя видавалася мені фішкою тільки нашої родини. А зважаючи на те, що ці паскуди — ще й Брандові наглядачі, їхні плани щодо родини (принаймні частини її) зовсім не видавалися доброзичливими. Я вкрився потом від думки про ворогів, які можуть дорівнятися нам у нашій головній силі.

Звісно, вони перебували надто далеко, щоб я міг чітко визначити, хто ж це був. Але якщо ти хочеш перемогти у грі на виживання, необхідно враховувати кожну ймовірність. Невже Ерік знайшов, підготував або створив для себе особливих істот, наділених такою здатністю? Крім тебе й Еріка, Бранд був одним з головних претендентів на престол... Звісно, я не мав нічого проти тебе, дідько! Матері його ковінька! Ти знаєш, про що я. Маю розповідати тобі про це, щоб ти розумів, як я розмірковував тоді. Ось і все. Тож Бранд мав непогану основу для подання заявки, якби, звісно, трапилася нагода зробити це. Про тебе — ні слуху ні духу, а він був головним Еріковим конкурентом, якщо казати про юридичні формальності. Якщо додати до всього його становище і здатність цих типів мандрувати Тінями, Ерік видавався мені все моторошнішим. Ця думка мене лякала навіть більше, ніж вершники за спиною, хоча й вони не додавали втіхи. Я надумав утнути зараз кілька штук: по-перше, поговорити з кимось із Амбера, а по-друге, попросити його забрати мене через Козир.

Гаразд, рішення прийнято. Джерард видавався найбезпечнішим варіантом. Він помірковано відкритий, нейтральний. Найчастіше — чесний. І з усього, про що повідомив Джуліан, роль Джерарда видавалася пасивною. Він не збирався активно опиратись Еріку, бо не хотів провокувати ще більше проблем. Але це й не означало, що він схвалював його дії. Просто старий-добрий, надійний і консервативний Джерард. Обравши брата, я простягнув руку по колоду Козирів — і мало не зойкнув. Вони зникли.

Я шукав у всіх кишенях кожного з елементів мого вбрання. Я точно брав їх із собою, полишаючи Тексорамі, але ж міг втратити будь-якої миті під час подій останніх днів. Мене били і кидали багато разів. То був найкращий час для того, щоб загубити щось. Вибудувавши складну архітектоніку проклять, я втиснув каблуки в боки коня. Доведеться їхати швидко — і думати теж швидко. По-перше, треба дістатися в миле, залюднене, цивілізоване місце, де методи примітивного вбивці не діятимуть.

Кваплячись униз, я прямував до однієї з доріг. Цього разу працював з Тінню дуже обережно, вдаючись до найтонших своїх навичок. Тієї миті я мріяв лише про те, щоби швидше позбутися своїх переслідувачів і знайти короткий шлях до безпечного куточка.

Світ замерехтів і востаннє блиснув, обернувшись на Каліфорнію, яку я шукав. Моїх вух сягнув скрипучий гуркіт — фінальний штрих. Озирнувшись, я побачив, як частина скелі захиталась і, наче в уповільненій зйомці, сповзла прямісінько на вершників. Незабаром я спішився і попрямував до поближньої дороги. Мій одяг став ще свіжішим, а його якість — кращою. Я не був певен щодо пори року, тож цікавило, яка зараз погода у Нью-Йорку.

Коли нарешті приїхав сподіваний автобус, я сів у нього. Обравши собі місце біля вікна, трохи покурив і милувався сільськими краєвидами. Невдовзі задрімав.

Прокинувся лишень наступного дня по обіді, коли ми приїхали до терміналу. Я був голодним як вовк, тож вирішив спершу поїсти, а вже потім роздобути собі авто до аеропорту. Придбав собі чізбурґери й два пива за бакси, що в мене залишалися з Тексорамі. На перекус мені знадобилося хвилин двадцять. Вийшовши з кав'ярні, я помітив ряд таксі,