Читати книгу - "48 законів влади"

пристрасть — величезна нелюбов до батька, македонського царя Філіпа. Він ненавидів його підступи, обережний стиль правління, гучні промови, пияцтво і розваги з повіями, захоплення боротьбою та іншими способами марнувати час. Олександр знав, що має стати повною протилежністю батькові: він виховував у собі хоробрість і безоглядність, стриманість у розмові і небагатослівність, не марнував дорогоцінний час на насолоди, які не вели до слави. Олександра обурювало і те, що Філіп завоював значну частину Греції: «Батько буде все завойовувати, нічого не залишаючи мені», — поскаржився він якось. У той час як інші сини могутніх володарів задовольнялись успадкованим багатством і жили розвагами, Олександр хотів одного — перевершити батька, витерти ім’я Філіпа в історії, переваживши його своїми здобутками.

Олександрові кортіло показати оточенню, наскільки він перевершує батька. Якось фесалійський коняр привів чудового коня на ім’я Буцефал, якого хотів продати Філіпові. Жоден стаєнний царя не зміг підійти до коня, бо він був надто норовливий, і Філіп почав докоряти коняреві за те, що той привів таку ні до чого не придатну тварину. І понизив того на посаді. Олександр, подивившись на це, похмуро сказав: «Якого коня вони втрачають через брак уміння і відваги приборкати його». Він повторив це кілька разів, і Філіп, якому урвався терпець, визивно запропонував йому самому сісти на коня. Він наказав повернути коняра, потай сподіваючись, що син упаде з коня, отримавши гіркий урок. Але Олександр не тільки осідлав Буцефала, а й пустив його чвалом, приборкавши коня, який згодом нестиме його до Індії. Надвірні бурхливо йому аплодували, а Філіпові кипіло в душі, бо він перед собою бачив не сина, а претендента на його владу.

Неприйняття Олександром батька ставало дедалі сильнішим. Якось обоє сильно посварилися в присутності всього двору, і Філіп вихопив меч, немовби хотів ударити сина, але, випивши забагато вина, перечепився і впав. Олександр, показуючи на батька, уїдливо пожартував: «Народе Македонії, дивись! І ця людина готується здійснити перехід із Європи до Азії. Та ж він не може перейти від одного столу до іншого, щоб не впасти».

Коли Олександрові було вісімнадцять, Філіпа вбив розсерджений на нього царедворець. По всій Греції почала ширитися чутка про вбивство царя, і місто за містом повставало проти своїх македонських правителів. Радники Філіпа рекомендували Олександрові, який став царем, не поспішати, як зробив би його батько, і домогтися перемоги підступом. Але Олександр учинив по-своєму: він пройшов із армією по всій країні, придушив повстання в містах і з брутальною рішучістю заново згуртував імперію.

З роками юний бунтівник підростає і припиняє виступати проти батька, і поволі стає схожим на людину, якій протистояв. Але для Олександра знехіть до батька не минулася навіть після смерті Філіпа. Консолідувавши Грецію, він звернув свій погляд на Персію — мрію, яку не зміг реалізувати Філіп, що хотів підкорити Азію. Перемігши Персію, Олександр зміг би нарешті перевершити Філіпа славою і популярністю.

Олександр дістався до Азії з 35-тисячною армією, де йому протистояло перське військо чисельністю понад мільйон. Перш ніж стятися з персами, Олександр пройшов через місто Гордіон. Тут, у головному храмі міста, стояла давня колісниця, припнута мотузками з кори кизилу. За легендою, той, хто зможе розплутати мотуззя — Гордіїв вузол, — правитиме світом. Багато хто намагався розв’язати великий і складний вузол, але не зміг. Олександр, бачачи, що голіруч мотузки не розплутати, вихопив меч і одним ударом розсік вузол надвоє. Цей символічний жест показав світу, що він не чинитиме, як інші, а торуватиме свій шлях.

Попри разючу перевагу персів, Олександр переміг їх. Усі чекали, що на цьому він зупиниться — це був достатньо великий тріумф, щоб його ім’я прославилося на віки. Але Олександр ставився до власних досягнень так, як до свого батька: завоювання Персії було в минулому, а він не збирався спочивати на лаврах колишніх тріумфів і не хотів, щоб минуле затьмарило сьогодення. Він рушив на завоювання Індії, розширивши свою імперію поза всі відомі межі. Тільки роздратованість і безмірна втома солдатів змусили його відмовитися від наміру йти ще далі.

Тлумачення

Олександр — незвичайна людина в історії, син знаменитого і успішного чоловіка. Йому вдалося перевершити батька славою і владністю. Природа цієї незвичності проста: батькові зазвичай удається придбати багатство і трон, бо він починає на порожньому місці. Сина пориває жага успіху — йому нема чого втрачати через підступ та імпульсивність, за ним не стоїть батько, з яким треба змагатися. У таких людей є всі підстави вірити в себе — вірити, що вони все роблять якнайкраще, бо, зрештою, досягають успіху.

Якщо в такої людини є син, вона намагається нав’язати свої уроки синові, який починає життя в обставинах, що відрізняються від тих, у яких починав батько. Замість того щоб дати синові змогу йти в іншому напрямку, батько норовить змусити його йти по своїх слідах, можливо таємно сподіваючись, що тому щось не вдасться, як ото Філіп майже хотів, щоб Буцефал скинув Олександра. Батьки заздрять молодості й енергії синів, і прагнуть тільки керувати і домінувати. Сини таких чоловіків стають обережними і лякливими, боячись утратити те, що здобули батьки.

ПРОБЛЕМА ПОЛА МОРФІ

Навіть поверхове знайомство з шахами показує, що ця гра імітує мистецтво ведення військових дій. І справді, шахи були улюбленим дозвіллям багатьох найвидатніших полководців — від Вільгельма Завойовника до Наполеона. У змаганні двох армій діють ті самі засади стратегії і тактики, що й у реальній війні, такі самі прогнозування і розрахунок, здатність передбачати плани опонента, а наслідки точного виконання рішень іще безжальніші. Ба більше, зрозуміло, що несвідомим мотивом гравців є не просто завзяття, властиве всім змагальним іграм, а й такий похмурий мотив, як батьковбивство. Щоправда, від початкової мети гри — захоплення короля — тепер відмовилися, але з погляду мотиву теперішня мета, за винятком непродуманих випадків, містить таку неприємну зміну, як стерилізація короля через його знерухомлення… «Мат королю» означає буквально «король помер»…

Знання підсвідомої мотивації гри в шахи підказує нам, що вся картина гри — це бажання подолати батька в прийнятний спосіб… Символічно, що одіссея злету [чемпіона з шахів XIX століття Пола Морфі] до найвищої царини шахів почалася лише через рік після несподіваної і раптової смерті батька, яка була шоком для нього. Ми можемо припустити, що його блискуча сублімація була, як «Гамлет» Шекспіра і «Тлумачення сновидінь» Фройда, реакцією на цю критичну подію…

Тепер слід сказати кілька слів про рецепцію успіхів Морфі, бо вони зумовили питання про те, чи не спричинений подальший крах Морфі його належністю до типу, який Фройд назвав «Die am Erfolge scheitern» («Зруйновані успіхом»)… Якщо говорити мовою психології, то чи не був Морфі переляканий, коли увага громадськості зосередилася на його великому успіхові? Фройд указує на те, що люди, які ламаються, не витримуючи напруги дуже великого успіху, можуть витримати її тільки в уяві, але не в реальності. Кастрування батька вві сні дуже відрізняється від реального кастрування. Реальна ситуація провокує дуже сильну підсвідому провину, і покаранням може стати психічний розлад.

Ернест Джонс, «Проблема Пола Морфі», 1951 р.