Читати книгу - "Літо в моїй пам'яті, Руслан Баркалов"

Наступного ранку старого Антіна знайшли мертвим в його кімнаті. Не було ані слідів злому ані нападу ані боротьби. Нічого. Лише тіло лежало в якісь дивній, не природній позі. Так, наче його викрутили в різні боки. Що аж ректорат боявся щось навіть подумати.

Приїхав лікар, криміналісти. Всі засвідчили природну смерть новопредставленого Антіна. І більше ніяких розслідувань вести не хотіли. Все було класично. Тай діагноз – гострий серцевий напад, цілком всіх влаштовував. Зрештою, кому там буде в голові щось копати, якщо у померлого нікого не було. Хіба сестра. І та двоюрідна. А решта всім якось байдуже. Зате місця викладача і завідувача їдальнею звільнилися. То це лише в плюс. Двом молодим буде робота. Старий і так пожив собі так років під сімдесят. Не молодий хлопець же. ну а помер, бо мав хворе серце. Не раз скаржився на це. А ще, був страшенно скупий. І тому будь-які видатки сприймав як грабунок.

– Може хоч тепер вже годувати почнуть краще. – шепнув хтось зі студентів, коли всі дізналися, що сталося.

І ніхто навіть вусом не моргнув про те, що вчора у нього був діалог з Владом. Ніхто навіть про це не міг догадатися. Зрештою, в нього такі діалоги були з усім ректоратом. Що дивного? Мало там що міг хто кому сказати.

Тіло винесли, зібрали як слід і наступного дня поховали. А через два дні на нову посаду прийшов молодий викладач. Добрий чоловік, благий. А завідувачем їдальні став кращий друг Влада – Андрій, Тані хлопець. І ніхто так і не дізнався, що скривав старий Антін під своєю сутаною.