Читати книгу - "Пригоди Анджеліки і Аделі в Країні Квітів, Елевонда Евермонт -Еливедо"

– Ліре, ти як тінь нашої авторки щось знаєш про це? 

– Запитай у Елевонди, адже саме їй ви перші розповіли про свої пригоди, можливо вона має знати більше деталей, – перекинула питання вона. 

– Ело ти щось знаєш про те чому ніч не настає? 

– А він й не настане, поки коло прокляття не завершиться, – так тихо і якось зловіще промовила вона, що я здригнулася. 

– Поясни. 

– Усе завершиться лиш тоді, коли давнє прокляття буде знято, – вона знову повторила те саме, не додаючи більше нічого, голос її звучав, наче закадровий в фільмі, а очі були затуманені. 

Зрозумівши, що правду прийдеться відкривати самостійно, я більше нічого не запитувала. 

– Я що тільки що якесь пророцтво видала? – здивована запитала вона. 

– Мабуть, я запитувала про те, чому тут вічний вечір, чи як це назвати? 

– А, всього лиш, – протягнула вона якось розчаровано, але коли спробувала пояснити, то вона зрозуміла, що не може цього зробити і нарешті здавшись мовила, – зрозумієте у своїй наступній подорожі. 

– То це ще не кінець, – протягнули ми приречено. 

– А ви думали, що так просто це відбудете, які ж ви все ж наївні діти, – ледь всміхнулася вона, подивившись на нас з деяким співчуттям.

– О, зрозуміло. 

І чомусь було відчуття, наче вона й сама пройшла крізь таке прийняття. Вечір йшов далі і ось королева оголосила можливість танцювати і першим танцем було ніщо інше як Тарше, але мабуть його версія для простих смертних, тобто для звичайних чарівників. 

 – Вони мене сьогодні добити хочуть, чи що, – приречено протягнула Ліре важко зітхнувши, – тому вибачте, але я з вами прощаюсь, – вона повернула собі колишню насмішливу посмішку і докинула, – Розважайтеся, без мене. 

– Шкода, ну тоді до зустрічі! – з якимось сумом відповіли ми. 

Ліре зникла, наче її тут і не було, навіть крісло на якому вона сиділа просто розчинилося в повітрі, а галявину на якій було святкування заполонила мелодія.