Читати книгу - "Ловець снів"

Генрі подивився, задіявши свій новий почетверений зір, і запізніло зрозумів, що не лише подивився; він повернув їхні очні яблука, щоб побачити дальший кінець шосе. Де він побачив нові миготливі вогники в темряві.

— Блокпост, — пробурмотів Овен. — Курц так перестраховується. Обидва виходи перекриті, без дозволу ніякого руху на шосе. Я хочу «Хамві», для такої погоди кращої машини не знайти, але так, щоб не потривожити хлопців з того боку. Ми зможемо це зробити?

Генрі знову поекспериментував із їхніми очима, поворушив ними й виявив, що, коли вони не дивляться всі на один предмет, божественний чотири-або п’ятивимірний зір випаровується, залишаючи його з нудотною розрізненою перспективою, яку його свідомість не здатна обробити. Але він керував ними. Усього лиш їхніми очима, та все ж.

«Гадаю, зможемо, якщо будемо діяти разом, — відповів Генрі. — Присувайся ближче, і годі вже розмовляти вголос. Заходь у мою голову. Підключайся».

Раптово голова Генрі наповнилася новим вмістом. Зір його знову прояснився, але цього разу перспектива не була такою глибокою. Тепер замість чотирьох пар очей у нього були лише дві: власні й Овена.

Овен увімкнув першу швидкість і з вимкненими фарами повільно поїхав уперед. Тихе гарчання двигуна було приховане безперервним виттям вітру, і в міру того, як відстань між «Сно-Кетом» і «Хамві» скорочувалась, Генрі відчував, що його зв’язок із розумами чотирьох військових посилюється.

«Свята срака», — сказав Овен, давлячись сміхом.

«Що? Що трапилось?»

«Оце так… Майже як на летючому килимі. Господи, ну в тебе й сила».

«Гадаєш, я сильний? Ти ще не бачив Джонсі».

Овен зупинив снігохід під невеликим пагорбом. За ним було шосе, не кажучи вже про Берні, Дейну, Томмі й Смітті, які сиділи у своєму «Хемві» нагорі південного в’їзду, поїдаючи сир і крекери з імпровізованої таці. Генрі й Овен не хвилювалися, що їх виявлять, бо четверо молодих людей у «Хемві» не були заражені байрусом і не здогадувалися, що за ними стежать.

«Готовий?» — запитав Генрі.

«Мабуть. — Сторонній у голові Генрі, який був спокійним, як той удав, коли в них стріляли Курц і компанія, занервував. — Бери-но ти справу у свої руки, Генрі. Я в цій операції всього лише група підтримки».

«Поїхали».

Далі Генрі діяв інстинктивно. Він не навіяв людям у «Хамві» образи смерті й руйнувань, а просто видав себе за Курца. Для цього він скористався як енергією Овена Андергілла — набагато потужнішою, ніж його власна, — так і його вельми яскравими спогадами про командира-упиря. Сам процес приніс Генрі невимовне задоволення. І ще — полегшення. Одна річ — ворушити чужими очима, зовсім інша — отримати повну владу. А ще до тих солдатів не дістався байрус, і вони могли виявитися несприйнятливими до зовнішнього впливу. Дякувати Богові, що це не так.

«За пагорбом на схід від вас стоїть «Сно-Кет», салаги, — сказав Курц. — Мені потрібно, щоб ви доправили його назад на базу. Будьте ласкаві зробити це негайно. Без питань, без коментарів. Виконувати. Салон там здасться вам затісним порівняно з тим, де ви зараз перебуваєте, але, я гадаю, ви всі туди втулитесь, хвала Ісусу. Тепер ворушіть копитами, Господь любить вас».

Генрі побачив, як вони зі спокійними, порожніми обличчями виходять із машини, і сам зібрався був виходити, але побачив, що Овен сидить нерухомо, широко розплющивши очі, й ворушить губами, повторюючи: «Ворушіть копитами, Господь любить вас».

«Овене! Ходімо!»

Овен здригнувся, подивився на нього, потім іще раз, тоді кивнув і вискочив за запону, який звисала на бік «Сно-Кета».

4

Генрі спіткнувся, впав на коліна, підвівся і втомлено вдивився в заметену снігом темряву. Іти зовсім недалеко, але він сумнівався, що в таку заметіль йому вистачить сил подолати і двадцять футів[170], не кажучи вже про сто п’ятдесят ярдів[171]. «Та рухався вперед Яйцеголов, — подумав він, а потім: — Я це зробив. Ну звісно, ось вам відповідь. Я віддав себе всього, і тепер я в пеклі. Яйцеголов у п…»

Рука Овена обійняла його… але це щось більше, ніж просто рука. Він передавав Генрі свою силу.

«Дяк…»

«Подякуєш потім. І виспишся теж потім. А поки що дивись-стережись».

Та зараз особливо стерегтися було нічого. Поблизу були лише Берні, Дейна, Томмі й Смітті — ланцюжок мовчазних сомнамбул у комбінезонах і куртках, які брели крізь сніг. Вони крокували по Свонні-Понд-роуд на схід, тоді як Овен і Генрі пробиралися на захід, до покинутого «Хамві». Сир і крекери теж були покинуті, зрозумів Генрі, і в його животі забуркотіло.

Потім прямо перед ними з темряви проступив «Хамві». Вони поїдуть на ньому звідси, спочатку не вмикаючи фар і на невеликій швидкості, потихеньку, обминувши жовті вогні на початку в’їзду, і, якщо пощастить, хлопці, які охороняють спрямований на північ в’їзд, і не знатимуть, що вони проскочили повз них.

«Якщо вони нас помітять, ми зможемо змусити їх забути про це? — запитав Овен. — Влаштувати їм… Ну, не знаю… Влаштувати їм амнезію».

Генрі подумав, що, напевне, це буде йому під силу.

«Овене?»

«Що?»

«Якщо це пошириться, світ зміниться. Зміниться все. Абсолютно все».

Овен на мить замислився. Генрі говорив не про знання, розмінну монету босів Курца в цьому харчовому ланцюгу, а про здібність, яка, мабуть, не обмежувалася лише читанням думок.

«Я знаю», — нарешті відповів він.

5

Сівши в «Хамві», вони поїхали на південь, у саму гущину бурі. Генрі Девлін гриз крекери та сир, коли несамовита втома загасила світло в його голові.

Він заснув із крихтами на губах.

І йому снилася Джозі Рінкенгауер.

6

Через якихось півгодини після початку пожежі від старого корівника Реджі Ґосселіна залишилося тільки око заслаблого дракона в нічній пітьмі, яке тьмяніло й згасало в чорній очниці розталого снігу. З лісу на схід від Свонні-Понд-роуд долинули постріли карабінів, бах-бах-бах , спочатку часті й гучні, потім рідші й тихіші — група «Долина Імперіал» (тепер під командуванням Кейт Ґаллахер) одного за одним наздоганяла втікачів, ніби йшло полювання на індиків, ось тільки мало хто з птахів утече. Хоча навіть ті нечисленні, які врятуються, зможуть повідати суспільству про те, що з ними сталось, і тоді самі