Читати книгу - "Диво в Берліні. Як дев’ять веслярів поставили нацистів на коліна"

«Хаус Веста» Гітлер, Геббельс, Герінг приклали біноклі до очей. На балконі сусіднього елінга Ел Ульбріксон побачив, як «Husky Clipper» пливе зовнішньою доріжкою поряд із британським човном. Дерева та будівлі закривали йому вид на найближчі доріжки і човни на них. На коротку мить з його точки огляду виглядало так, ніби, можливо, його хлопці і британці були єдиними попереду, лідируючи в перегонах. Але потім він почув диктора, що називав результати часу команд на 1000-метровій дистанції. Натовп заревів. Італія була на першому місці, усього на одну секунду випередивши Німеччину на другому місці. Швейцарія ще на одну секунду відстала від Німеччини, на третьому місці. Угорщина була четвертою. Великобританія відійшла в тил групи лідерів та, по суті, розділила зі Сполученими Штатами останнє місце. Хлопці Ульбріксона зараз були майже на 5 повних секунд позаду лідерів.

На кормі «Husky Clipper» Боббі Мок не міг дозволити собі більше чекати. Він зігнувся уперед і заволав Х’юму, щоб той пришвидшив хід. «Вище! — загорлав він в обличчя Х’юма. — Вище!» Не відбулося нічого. «Вище, Дон! Вище!» — знову прокричав він, тепер уже благаючи. Голова Х’юма хиталась уперед і назад синхронно з ритмом човна, так ніби він збирався заснути. Хлопець, здавалося, видивлявся щось на дні човна. Мок не міг навіть добитись зорового контакту з ним. Хлопці утримували веслування на 35 гребках, терплячи поразку в їхній битві із вітром і майже з усіма іншими човнами на воді. Боббі Мок спробував запобігти паніці.

На позначці 1100 метрів Німеччина перехопила лідерство в Італії. Знову величезний рев здійнявся з натовпу, що вже виднівся вдалині озера. Згодом ревіння перейшло в скандування: «Дойч-ланд! Дойч-ланд! Дойч-ланд!» у ритмі гребків німецького човна. На балконі Гітлер визирав з-під козирка свого кашкета й розгойдувався вперед і назад у такт скандування. Ел Ульбріксон зміг, нарешті, побачити німецький та італійський човни, що рівномірно рухались уздовж ближнього берега озера, явно лідируючи, але він проігнорував їх і зафіксував погляд своїх сірих очей на американському човні, на протилежній частині акваторії, намагаючись прочитати думки Боббі Мока. Це починало знову у всіх відношеннях виглядати, як у Поукіпзі. Ульбріксон не знав, добре це чи погано. У Сіетлі тиша запала у вітальні Гаррі Ранца. Важко було сказати точно, що відбувається в Берліні, але оголошення результатів часу було тривожне.

У човні Джо не мав гадки, як ідуть справи, окрім того, що він примарно розумів: не видно жодних човнів, що віддаляються позаду нього, лише флотилія катерів, які снували вздовж і впоперек за учасниками перегонів, перевозячи чиновників та кінооператорів Ріфеншталь. Він важко веслував проти вітру всю дорогу, і його руки і ноги почали почуватись так, ніби були залиті в цемент. Не було жодної реальної можливості зберегти сили. Ще було занадто рано для спринту, але йому стало цікаво, що станеться, коли Мок дасть команду розпочати його. Скільки сил у нього залишиться? Скільки сил залишиться в кожного з них? Усе, що він міг зробити — це довіритись рішенню Мока.

На два місця попереду нього Боббі Мок усе ще відчайдушно намагався зрозуміти, що робити. Х’юм, як і раніше, не відповідав, і коли вони наблизилися до позначки 1200 метрів, ситуація стала критичною. Єдина можливість, що залишалась, єдине, що Мок міг придумати — це передати загребне весло Джо. Це мав бути небезпечний крок — дійсно нечуваний, із високою вірогідністю збити з пантелику кожного з веслом у руці та перетворити ритм човна на повний хаос. Але Мок утратив здатність регулювати темп ходу його човна, що тягло за собою неминучу поразку. Якщо він доб’ється, щоб Джо встановив ритм, можливо, Х’юм відчує зміни і підхопить його. У будь-якому разі, він мусив щось зробити, і здійснити це треба було саме зараз.

Коли Мок нахилився уперед, щоб сказати Джо прийняти загребне весло і підвищити частоту ходу, голова Дона Х’юма підвелась, його очі широко розплющились, він затиснув рот на замок і подивився Боббі Моку прямо в очі. Вражений, Мок зустрів його погляд і крикнув: «Пришвидшуй! Пришвидшуй!» Х’юм підняв темп. Мок прокричав знову: «Надолужити одну довжину — залишилось 600 метрів!» Хлопці схилились над своїми веслами. Швидкість ходу підскочила до 36, потім відразу до 37 гребків. До того часу, коли група лідерів проминула 1500-метрову позначку, «Husky Clipper» посунувся із п’ятого на третє місце. На балконі елінга біля фінішу надії Ела Ульбріксона тихо ожили, коли він побачив поступ човна, але той поступ, здавалося, виснажив хлопців, які досі були далекими від лідерства.

За 500 метрів до фінішу вони, як і раніше, були майже на повну довжину позаду Німеччини та Італії на першій та другій доріжках. Швейцарці і угорці швидко знесилювались. Англійці поверталися в групу лідерів, але знову Ран Лорі з його веслом із вузькою лопаттю, насилу намагався дістати достатнє захоплення, щоб допомогти своєму човну долати вітер і хвилі. Мок звелів Х’юму підняти ритм ще на одну позначку. На протилежному боці маршруту перегонів Вільгельм Малов, рульовий німецького човна, сказав Герду Фьольсу зробити те саме. 30-річний Чезаре Мілані в італійському човні прокричав такий самий наказ загребному Енріко Гарзеллі. Італія проповзла вперед, випередивши учасників гонки на метр.

По мірі того, як Лангер-Зее звужувався на фінішній прямій, «Husky Clipper» наостанку входив у воду, яка була більш прикритою від вітру, захищена з обох боків високими деревами і будівлями. Тепер гра почалась. Боббі Мок відпустив кермо паралельно корпусу човна, і «Кліпер», нарешті, почав плисти вільно. Коли умови акваторії змагань зрівнялись, і Дон Х’юм повернувся до життя, хлопці раптово розпочали нову атаку за 350 метрів від кінця курсу, змушуючи лідерів поступатися місце за місцем. За 350 метрів до фінішної лінії ніс американського човна витягнувся приблизно врівень із носами німецького та італійського човнів. Наближаючись до завершальних 200 метрів, хлопці вирвалися вперед на третину довжини. Хвиля похмурого передчуття прокотилась крізь натовп.

Боббі Мок кинув погляд на величезний чорно-білий знак «Ziel» на фініші. Він почав обчислювати, що йому потрібно вижати з хлопців для убезпечення того, що він дістанеться до нього попереду човнів, які були