Читати книгу - "Спалена корона, Ярослава Денін "

   Скоро весна. Як же швидко пролетіла зима цього разу … Якщо вірити бабусі Віолетті, то під час правління буде ще раз на десять більше неприємностей ніж за цю зиму. Чи я готова до цього? Чи витримаю?

-Про що задумалася? - Ззаду підкрався веселий Віллі і поклав свою долоню мені на плече, як би заспокоюючи.

-Та так, переживаю за наше майбутнє ... З такою то королевою як я, не впевнена що королівство довго витримає.

-Ну, почнімо з того, що ти не одна. Ми завжди будемо поряд! Вільям, Кара, твоя сім'я, друзі, ми з сестрою та Шиллом врешті-решт! А якщо нас поруч не виявиться, то пам'ятай, - хлопець награно приставив руку в жесті,, Подзвони мені "до вуха і сказав до моторошно заїжджену фразу, -" Всього один дзвінок і ми біля ґанку твого будинку!".

-Ахах, а де гарантія що ви не надішлете мене куди подалі?

-Во! - Друг склав дві долоні серцем на грудях. - Клянуся своїм серцем! 

-А ти чому сьогодні такий веселий? Іспит мабуть склав? 

-Типо того, я домовився про автомат з мадам Прімою. 

-Як тобі це вдалося? Мені здавалося її переконати в оцінці не зможе ніхто. 

-Помиляєшся. І ось тобі рецепт як придбати автомат по предмету мадам Прими ... та й будь-якого викладача я думаю теж: перше – одна пляшечка в чорному пакетику; друге – одна коробочка чогось смачно-солодкого; третє – трохи зелених папірців та все! Вважай автомат вже стоїть у тебе в атестаті! 

-Невже так легко можна отримати залік у Пріми? Щось мені не віриться!

-А ось, сама подивися! - Хлопець трохи повернув мене притримуючи за плечі у бік сходів наприкінці коридору.

  Мадам Пріма з піднятим підборіддям і задоволеною усмішкою крокувала довгим коридором з „подарунки” старшокурсника – Вілла. 

-Чому про квіти не сказав?

-А їх і не я подарував.Тепері самому цікаво від кого це наша злюка-Пріма приймає квіти? - В один голос прикрикнув ми, а потім різко закрили собі роти долонею злякавшись що викладачі нас помітять. Але, на наше щастя, їхні погляди були спрямовані один на одного, не більше.

  Знайомтеся - Професор Швіллі або, як його називають у народі (студенти академії) - Швілл! Молодий викладач, який якимось чином до своїх двадцяти семи років зміг домогтися звання головного декана бойового факультету, але також навчає решту факультетів бойових наук і фізичних сил. , так як : „Які з вас можуть бути бойові маги, якщо ви не можете віджатися від підлоги елементарних двадцять разів?!". І так, це стосується всіх факультетів, всіх студентів і не важливо дівчина ти або хлопець. І вже тим більше його не цікавить яка у тебе початкова фізична підготовка.Не пробіг п'ять кіл стадіону? Біжи ще п'ять додаткових!Не віджався двадцять разів?Віджимайся десять додаткових разів. Не пробіг смугу перешкод за бажані десять хвилин? Інколи Швіллі додає складності тим, що кидає в тебе вогняні м'ячі. Ось такі тренування з коханим Швіллі! Та й вік не дуже відрізняється. 

-Що ж, нова викладацька пара? Цікавенько. Ставимо ставки коли поповзуть чутки про те скільки разів вони встигли поцілуватися, скільки ляпас отримав Швіллі від Пріми і так далі. Що ж, це буде ... цікаво. -Підсумувала побачене я. 

-Шкода, що у мене зараз з ним пара. Якщо Пріма його розлютить чимось, то чекають на мене п'ятдесят кіл по стадіону, всі існуючі, та й не існуючі нормативи і битва з викладом щоб показати: „Що хоч чомусь Швіллі нас зміг навчити окрім як ухилятися від пар”.

-Ахах , тоді щасти. Побачимося в їдальні!

***

  На наступній парі я знову майже аж до кінця особливо не поглиблювалася в лекцію. Літня викладачка розповідала про шкоду рун в "не чистих" руках і про те, як складно буває навчитися управляти рунами не отримавши від них "довіри". І знову нічого важливого ... Що мені б знадобилося. я хотіла було вийти в коридор, Вільям влетів у мою аудиторію з "дивом" на голові. до Варвари. Попередила, бо дідові твоєму я не сказала те, якщо раптом що … то я пішла до неї на чай! Наступного моменту бабуся випарувалася, а спина Вільяма випросталася. Стоп, адже Віолетта привид. З чого б йому було в спину тяжко? 

-Аїдо, треба поговорити. Кара теж чекає. - Строго промовив хлопець помітивши як я його оглядаю … і жмурю очі. Ну не розумію я від чого в нього спина то болить?! 

-Що сталося!? До чого такий поспіх?! - У кімнаті, в яку мене приволок Віл сиділа вся група друзів. Це було схоже на кімнату нарад. Шкіряні коричневі дивани розташовані навколо скляного журнального столика, типова лампа з теплим світлом. М'який, чорний килим під ногами та кілька вішалок для верхнього одягу.

  Друзі вже позаймали місця на диванах із серйозним виразом обличчя і майже всі дивилися на мене. Всі окрім Шиллі. Той опустивши голову і склавши руки на грудях задумливо "оглядав підлогу".

-Вони просвердлили мені мозок питаннями про те, що відбувається і чому ти пів дня провела в бібліотеці. А ми, нагадаю, домовлялися разом їм про все розповісти! - Відсуваючи мене від дверей і зачиняючи її на замок пояснював Вільям. - Тому, принцеса, вперед. Розповідатимемо разом. А то залишила мене одного з ними справлятися, а сама десь по академії ходить.

-Я взагалі-то на парах була сьогодні. А от тебе, якраз таки, якось не виявилося. Як так, Вільям? Тобі так то теж потрібно навчання закінчувати!

-За мною вони хвостиком ходили весь день! -Якби тут була бабуся Віолетта і побачила те, як Вільям „Некультурно" тицьнув пальцем у бік друзів, то прочитала б йому цілу лекцію, з приводу чого цього робити не можна! - Я не міг зосередитися! Тому давай думатимемо не про пари зараз, а про війни … загрозу.

-Стоп! Війна? Загроза? - Не зміг Вільям приховати слово,, війна" від Лінди. - Аїда ... нам правда варто готується до війни? 

-Правда. Але битися нам не доведеться. Я знайду інший спосіб.

-Ти впевнена , що армія не потрібна? - Поклавши свою долоньку мені на плече запитав Віл.

-Впевнена.

-І все ж, Аїдо, ми тут зібралися зараз щоб нарешті ви нам все розповіли! - Додала Лі. - У якому сенсі щось не так? Сама подумай, після того як ви з Вільямом повернулися зі Столиці ти сама не своя! ! І ми не глухі! Ми жодного разу чули слово "війна". Що відбувається мила?