Читати книгу - "Гра в чужу брехню, Олена Гриб"

– Ходімо. – Підкоряючись незрозумілому пориву, чарівниця взяла його за руку і відчула, що він дрібно тремтить. – Інші наздоженуть. Не переживай, їм діватися нікуди.

– Хочеш, щоб заручники зникли з поля зору, – здогадався М-елфа. – Добре, нехай залишаються. Тепер це не має особливого значення.

Вона насторожилася. З якого дива на нього напав такий добродушний настрій?

– Їм не подолати останню лінію, – відповів на німе запитання ерьєр. – А перед тим, як вони зможуть повернутися нашим шляхом, все буде скінчено. До того ж я не думаю, що хоч хтось із них поверне назад. Ходімо!

Лін слухняно зробила кілька кроків, спіткнулась і насилу втрималася на ногах. Обман, знову обман! Чи правильніше назвати це блефом? Суддя не вбиває без потреби, можна було і раніше зрозуміти! Невільники тепер марні для нього – але не для інших елф. У якомусь сенсі він навіть проявив великодушність – дозволив їм самим вибирати, чи поневірятися серед ліній захисту палацу, чи повернутися до колишнього життя. Щоправда, у Іриса вибору немає – йому нізащо не подолати перше коло…

Якого ж Реха Млот мовчав про останню лінію? Складно повірити, нібито він не знав, що сьоме коло закрите для тих, хто не належить до елф.

Секундочку! «Не подолати» можна трактувати по-різному, а Млот останню добу не згадував про смерть! Тим паче, якби йшлося про перешкоди, ерьєр обіграв би все як звичайне невезіння.

– Я зняв заборони, – підкріпив її здогад М-елфа. – І на використання магії теж. Сила вієра тут марна, та й від ерьєра Другої категорії пуття мало. Вважайте це останньою милістю, – він зробив паузу. – Або моєю особистою вдячністю.

– Коли? Як? Навіщо? – разом видихнули кілька ротів.

У їхніх голосах чулися недовіра, полегшення і… переляк? А Лін раптом відчула неймовірну злість. Що це за світ, у якому право померти називають вдячністю? Як можна повернути все – і одразу це відняти? Та ще й казати про милість!

– Ти вже не відповідальна за їхні життя, Богообрана, – зневажливо оголосив ерьєр. – Ти домоглася свого. Ці раби тепер вільні.

Вона криво посміхнулась і почала рахувати вголос. Це не допомогло вгамувати лють, що рвалася назовні, проте з обличчя верховного судді Незрівнянного поступово зникла самовдоволена міна. Здавалося, він розгубився. Його пронизливий погляд обмацував чарівницю, намагаючись визначити, що змінило її настрій, проте в очах таїлася невпевненість. Схоже, М-елфа починав докоряти собі за поспішність… Або нарешті зрозумів, що краще б йому від самого початку грати по-чесному.

– Коли Воїн поверне своє серце, а Діва віднайде віру, впаде Дволика і звільниться Світ Тварюк, – промовила Лін. – Плід Любові, дитя протилежностей, дай відповідь на сьоме запитання, і світ залишиться колишнім.

Усі голови повернулися до неї.

– Це пророцтва Відкритого світу, – пояснила вона. – Не дослівні. І дехто вважає, нібито вони про мене. Точніше, дехто їх придумав, маючи на увазі мене. Знаєш, про що я зараз розмірковую, М-елфо? Мене відправили сюди з певною метою – зберегти рівновагу світу. І хоч я сама в це не вірю, той, хто смикає за ниточки, не сумнівається в успіху моєї місії. То чи не повірити йому? Може, він дійсно пророк? Або добре розбирається в людях?

Ерьєр дивився на неї скляними очима, і Лін вирішила, що його вустами знову заговорить таємничий дехто.

– Смішно виходить, – продовжувала вона. – Надзвичайно цікаво! Ще є пророцтво про нащадка Діви і Воїна, який об'єднає світ, і йому майже дві тисячі років! Колись через нього мене ледь не вбили, причому тоді я чомусь ототожнювалася з Дівою, а світом вважалися держави континенту, сусіднього з вашим. Потім моя руда подруга десь щось почула і твердо переконалася, що диво-дитину мені народжувати не треба, оскільки я сама є цим чортовим дитям! Дочкою великого Лана, уяви собі! А, точно, звідки ж тобі знати, хто такий Лан? Гей, в чому річ?

М-елфа зблід, його губи стиснулися в тонку смужку, а руки витягнулися вперед.

– Мовчи, пані! Не говори ні слова! – запізніло вигукнув Кела.

– Вперше чую таке зізнання не в катівні, – з нотками роздратування пробасив Млот. – Дурепа! Не могла почекати?!

– Спаси нас, Незрівнянний! – знову стукнувся лобом об землю Айв.

– Благородна сестро, як же так? – завив Рі.

– Значить, Ййонк настане раніше, ніж я думав, – глибокодумно повідомив Ірис.

«Що відбувається?!» – хотіла закричати Лін, але відчула, як навколо шиї різко стиснувся невидимий зашморг.

«Якого біса?! Я ж руйную магію!» – промайнуло в голові.

«Але не так швидко, щоб врятуватися від мага, за силою рівного Першим! Ти і справді дурепа. Твоя не-людська частина протрималася б значно довше, і вибила б за потреби з ерьєра всю душу!» – безжально запевнив внутрішній голос.

«І не сподівайся, що я не впораюся!» – вперто заперечила вона сама собі і спробувала змінити вигляд.

Чи вийшло, Лін не знала. Ноги підкосилися, в очах потемніло, і вона впала на м'який трав'яний покрив, краєм згасаючоі свідомості почувши напутні слова М-елфи:

– Ти була занадто потрібна мені, щоб виявитися справжньою. На жаль, відчай засліпив мене і завадив побачити це раніше. Помри, демоне! Я ледь не віддав тобі свого батька, і шибениця – найкраще, на що ти можеш очікувати.