Читати книгу - "Повітряний замок, що вибухнув"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Що це, чорт забирай, таке? — проревів він.
На душі в Еріки Берґер похололо. Їй досить було лише мигцем поглянути на обкладинку, щоб зрозуміти, що саме Берґшьо знайшов у ранковій пошті.
З фотографіями Фредрікссон нічого зробити не встиг. Але він устиг відправити Берґшьо статтю Хенрі Кортеса.
Вона сіла навпроти нього і спокійно відповіла:
— Це стаття, написана журналістом Хенрі Кортесом, яку журнал «Міленіум» збирався дати в число, що вийшло тиждень тому.
Берґшьо був у нестямі від люті.
— Що ви, чорт забирай, собі дозволяєте? Я сам привів вас в «СМП», а ви найперше починаєте інтригувати. Та ви просто якась медійна шльондра!
Очі Еріки Берґер звузилися, вона вся похолола. Слова «шльондра» з неї вже вистачило.
— Невже ви справді вірите в те, що хтось буде на це зважати? Думаєте, що вам удасться за допомогою цієї пустопорожньої балаканини відправити мене у відставку? І якого біса було надсилати мені цю базгранину анонімно?
— Усе зовсім не так, Берґшьо.
— В такому разі розкажіть, як саме.
— Статтю вам надіслав Петер Фредрікссон. Його відучора звільнено з «СМП».
— Хай йому біс, про що це ви говорите?
— Довга історія. Але я тримала статтю при собі вже більше двох тижнів, намагаючись придумати, як мені краще з вами про неї поговорити.
— За цим текстом стоїте ви.
— Ні, не я. Зібрав матеріал і написав статтю Хенрі Кортес. Я про неї нічого не знала.
— І ви хочете, щоб я в це повірив?
— Щойно мої колеги з «Міленіуму» побачили, що текст стосується вас, Мікаель Блумквіст призупинив його публікацію, зателефонував мені і передав копію статті, щоб я могла вирішити, як вийти з цієї історії з найменшими втратами. У мене статтю викрали, і тепер вона опинилася у вас. У «Міленіумі» хотіли дати мені шанс поговорити з вами до її публікації, а публікувати статтю збиралися в серпні.
— Я ще ніколи не зустрічав такої безсоромної журналістки. Ви обскакали всіх.
— Гаразд. Якщо вже ви прочитали репортаж, можливо, ви заразом переглянули і матеріали журналістського розслідування. До статті Кортеса не підкопаєшся, її цілком можна публікувати. І вам це відомо.
— Що це, чорт забирай, має означати?
— Якщо ви залишитеся головою правління до моменту, коли «Міленіум» опублікує статтю, «СМП» це дуже нашкодить. Я роздумувала і сяк і так, намагаючись знайти вихід, але, на жаль, не знайшла.
— Що ви хочете сказати?
— Вам необхідно піти.
— Ви жартуєте? Я не зробив нічого такого, що суперечить закону.
— Маґнусе, невже ви справді не розумієте масштабів цього викриття? Не змушуйте мене скликати правління, це приведе лише до ще більшої ганьби.
— Вам не доведеться нічого скликати. Вашу роботу в «СМП» закінчено.
— Вибачте. Звільнити мене може лише правління. Будь ласка, запрошуйте членів правління на екстрене засідання. Я б запропонувала прямо сьогодні в другій половині дня.
Берґшьо обійшов навколо столу і став так близько до Еріки Берґер, що вона відчувала його дихання.
— Берґер… у тебе ще є шанс залишитися тут. Йди до своїх клятих приятелів з «Міленіуму» і прослідкуй за тим, щоб ця статейка ніколи не побачила світу. Якщо впораєшся з цим, я, можливо, забуду все те, що ти накоїла.
Еріка Берґер зітхнула.
— Маґнусе, ви просто не розумієте серйозності ситуації. Я не маю жодного впливу на те, що публікує «Міленіум». Що б я не говорила, статтю все одно опублікують. Мене цікавить лише те, як це позначиться на «СМП». Тому ви повинні піти.
Берґшьо сперся руками на спинку крісла і нахилився до Еріки.
— Твої приятелі з «Міленіуму», можливо, замисляться, якщо довідаються, що тієї ж миті, як вони розголосять цю нісенітницю, тебе звідси виженуть.
Він знову випростався.
— Я сьогодні їду на нараду до Норрчьопінґа. — Він поглянув на неї і додав багатозначно: — Із «СвеаБюґґ».
— Он як.
— Коли я завтра повернуся, ти доповіси мені, що з цим покінчено. Ясно?
Він надягнув піджак. Еріка Берґер спостерігала за ним, примруживши очі.
— Виконаєш акуратненько, може, і затримаєшся в «СМП». А тепер звільни мій кабінет.
Вона встала, повернулася назад у скляну клітку і протягом двадцяти хвилин сиділа в кріслі мов закам’яніла. Потім підняла слухавку і попросила Андерса Хольма зайти. Пам’ятаючи минулі помилки, він з’явився за хвилину.
— Сідайте.
Андерс Хольм звів брови і сів.
— Ну, в чому я прогрішився цього разу? — іронічно поцікавився він.
— Андерсе, це мій останній день в «СМП». Я зараз подаю заяву про звільнення. Під час ланчу я запрошу віце-голову і решту членів правління на засідання.
Він витріщився на неї з непідробним подивом.
— Я рекомендуватиму вас як виконуючого обов’язки головного редактора.
— Що?
— Ви не проти?
Андерс Хольм відкинувся на спинку стільця і поглянув на Еріку Берґер.
— Я, чорт забирай, ніколи не хотів стати головним редактором, — сказав він.
— Я знаю. Але у вас досить жорстка хватка, і задля публікації гарного матеріалу ви підете по трупах. Мені б лише хотілося, щоб у вас було більше мізків.
— Що все-таки сталося?
— У нас з вами різний стиль роботи. Ми з вами весь час сварилися з приводу того, як слід подавати матеріал, і тут ми ніколи не зійдемося.
— Так, — сказав він. — Ми ніколи не зійдемося. Але можливо, мій стиль старомодний.
— Я не певна, що «старомодний» правильне слово. Ви класний фахівець у галузі інформації, але поводитеся як засранець. У цьому немає жодної необхідності. Але найбільше ми сварилися через вашу переконаність у тому, що на оцінку новин не повинні впливати особисті пристрасті і що ви як начальник інформаційного відділу не повинні подібного допускати.
Еріка Берґер раптом уїдливо посміхнулася Андерсові Хольму, потім відкрила сумку і дістала оригінали матеріалів про Берґшьо.
— Давайте перевіримо ваше чуття на новини. У мене є стаття, отримана від Хенрі Кортеса, співробітника «Міленіуму». Я сьогодні вранці вирішила, що ми дамо цю статтю як головний матеріал дня.
Вона кинула папку Хольму на коліна.
— Ви — начальник інформаційного відділу. Буде цікаво дізнатися, чи поділяєте ви мою оцінку цієї новини.
Андерс Хольм відкрив папку і почав читати. Вже після перших рядків його зіниці розширилися, він випростався на стільці і поглянув Еріці Берґер просто у вічі. Потім опустив погляд і прочитав статтю від початку до кінця, затим відкрив і став уважно читати документацію, на що пішло двадцять хвилин. Після чого він повільно відклав папку убік.
— Вибухне грандіозний скандал.
— Знаю. Тому я сьогодні подаю заяву про звільнення. «Міленіум» збирався надрукувати
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Повітряний замок, що вибухнув», після закриття браузера.