Читати книгу - "Безсоння"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Залишайся нагорі, Луїзо, на тому ж рівні.
— Що ти збираєшся робити?
— Подбати про нього.
— Тільки не вбивай його, Ральфе, будь ласка!
«А чому б і ні? — гірко подумав Ральф. — Я зробив би світові величезну послугу. Хоча навряд чи зараз найкращий час для суперечок».
— Добре, я не буду його вбивати! А тепер замри на місці, Луїзо, — занадто багато куль, щоб ризикувати й удвох опускатися нижче.
Перш ніж жінка відповіла, Ральф сконцентрувався, викликав внутрішній спалах — і стрибнув на рівень шот-таймерів. Цього разу все відбулося так швидко й так важко, начебто він стрибнув з вікна другого поверху, приземлившись на бетонному майданчику. Деякі барви зникли зі світу, їх замінили звуки: потріскування вогню, автоматні постріли. Повітря просочив запах кіптяви, у кімнаті було жахливо спекотно. Повз вухо Ральфа пролетіло щось, дзижчанням схоже на комаху. Швидше за все, жучок 45-го калібру.
«Тобі краще поквапитися, любий, — порадила Керолайн. — Якщо куля потрапить у тебе на цьому рівні, вона виявиться смертельною, не забувай».
Ральф пам’ятав.
Зігнувшись, він підбіг до Пікерінга, що стояв до нього спиною. Наступав на скалки скла, але Пікерінг не обертався. Крім автомата, який він тримав у руках, у нього був ще револьвер, а на плечах — маленький речовий мішок.
Він був розстебнутий, усередині виднілося кілька наповнених чимось пляшок з-під вина. Горлечка були заткнуті мокрими, скрученими в грудку ганчірками.
— Убити всіх сучок! — репетував Пікерінґ, поливаючи двір автоматними чергами. Він відкинув використану обойму, задер светр, оголив ще три чи чотири обойми, заткнуті за пояс. Ральф потягнувся до відкритого мішка, дістав за горлечко одну з наповнених бензином пляшок і опустив її на голову Пікерінґа. У цей момент він зрозумів, чому безумець не чув його наближення: Пікерінґ надяг навушники, які використовують при стрільбі. Не встиг Ральф оцінити іронію того, що людина, яка зважується на самогубство, водночас прагне зберегти слух, як пляшка розбилась об голову Пікерінґа, обволікаючи його бурштиновою рідиною і скалками. Той похитнувся, притиснув руку до порізів. Кров полилася по його довгих пальцях — пальцях, які більше пасували піаністові або художникові, — струмками стікаючи по шиї. Він обернувся, за брудними лінзами окулярів блиснули величезні здивовані очі, волосся стояло сторчма, роблячи його схожим на людину, яка щойно отримала розряд електричного струму.
— Ти! — крикнув Пікерінґ. — Посланець диявола! Центуріон? Дітовбивець!
Ральф подумав про двох жінок, убитих у сусідній кімнаті, і його знову охопила лють… Хоча «лють» було занадто м’яким визначенням, занадто. У нього було відчуття, начебто під шкірою загорілися всі нервові закінчення. У голові роїлася думка: «Одна з жінок була вагітна, то хто ж дітовбивець, одна з жінок була вагітна, то хто ж із нас дітовбивець?»
Повз його обличчя продзижчав ще один крупнокаліберний жучок. Ральф не завважив цього. Пікерінґ спробував підняти автомат, з якого він, без сумніву, убив Ґретхен Тіллбері і її вагітну подругу. Ральф вирвав зброю й прицілився в нього. Пікерінґ заверещав від страху. Цей вереск ще дужче роздратував Ральфа, і він забув про обіцянку, яку дав Луїзі. Ральф підняв автомат, маючи намір розрядити його в чоловіка, що втискався в стіну (у гарячці жодному з них не спадало на думку, що в автоматі може не виявитися патронів), але перш ніж Ральф устиг натиснути на спусковий гачок, його увагу привернув потік світла, що спалахнув поруч. Спочатку потік залишався безформним, казковим калейдоскопом барв, якому вдалося вирватися на волю, а потім набув образу жінки з довгим газоподібним шлейфом, що спадав із її голови.
(— Не вбивай його).
— Ральфе, будь ласка, не вбивай його!
Якусь мить він просто крізь неї бачив дошку з написаними на чорній поверхні словами, а потім барви перетворилися на одяг, волосся й плоть Луїзи, у міру того як вона опускалася вниз. Пікерінг дивився на жінку очима, розширеними від жаху. Він пискнув, і його армійські штани потемніли в промежині. Пікерінґ затис пальці зубами, немов намагаючись приглушити писк.
— Примара! — вигукнув він крізь пригорщу пальців. — Пгимага шентугіона!
Луїза, не звернувши на нього уваги, схопила за приклад автомата.
— Не вбивай його, Ральфе, не треба!
Раптово Ральф розлютився й на неї.
— Невже ти нічого не розумієш, Луїзо? Він чудово знає що робить! На якомусь рівні він справді розуміє — я бачив це по його клятій аурі!
— Несуттєво, — відповіла вона, і далі тримаючи автомат дулом униз. — Несуттєво, що він розуміє, а чого ні. Ми не повинні чинити так, як вони. Ми не повинні бути такими, як вони.
— Але…
— Ральфе, я хочу відкинути цю зброю, вона гаряча. Я обпалю собі пальці.
— Добре, — сказав він і відпустив автомат одночасно з Луїзою. Той упав на підлогу між ними, і Пікерінґ, що з’їжджав по стіні із засунутими в рот пальцями й осклянілими очима, з прудкістю гримучої змії кинувся до зброї.
Те, що зробив Ральф потім, він зробив без жодної задньої думки і явно без гніву — він діяв інстинктивно, потягнувшись до Пікерінга й обхопивши руками обличчя безумця. Усередині нього щось яскраво спалахнуло — щось, що нагадувало потужне збільшувальне скло. Він знову перемістився вгору, на мить діставшись вище, ніж це вдавалося раніше. У точці найвищого підйому Ральф відчув надзвичайно потужний сплеск, що загорівся всередині його голови й перейшов у руки. Потім, опустившись униз, він почув гуркіт — глухий, але голосний звук, що абсолютно відрізнявся від стрілянини.
Тіло Пікерінґа неприродно сіпнулося, ноги смикнулися вгору з такою силою, що злетів один черевик. Сідниці піднялися нагору, а тоді опустилися. Зуби прикусили нижню губу, з неї почала сочитися кров. Ральф був майже певен, що помітив крихітні блакитні іскорки, які пробігли по настовбурченому волоссю. Пікерінґа відкинуло на стіну. Він уп’явся в Ральфа й Луїзу безглуздим поглядом.
Луїза закричала. Ральф було подумав, що причиною її лементу стало те, що він учинив, але потім побачив, що жінка плескає себе по голові, на яку опустився палаючий шматок шпалери, і від цього загорілось її волосся.
Ральф обійняв її, збив рукою полум’я, потім прикрив її тіло своїм, коли на північне крило обрушився новий шквал автоматних черг. Опираючись вільною рукою об стіну, Ральф побачив, як між середнім і підмізинним пальцями, немов за помахом палички фокусника, у стіні з’явилася діра від кулі.
— Піднімайся нагору, Луїзо! Піднімайся
(негайно!)
Вони перемістилися одночасно, перетворюючись на різнобарвний дим на очах непритомного Пікерінга… А потім узагалі зникли.
2.
— Що ти з ним зробив, Ральфе? На мить ти
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Безсоння», після закриття браузера.