Читати книгу - "Уламки паралелі, Лаванда Різ"

Хлопчик йшов дуже швидко, захекавшись, Сара ледве встигала за ним, поки вони не дісталися до занедбаного сміттєзвалища металобрухту. Але цей день ще не закінчив її дивувати та випробувати. Попереду, в метрах п'ятдесяти стояв ще один хлопчина. Завмерши в оборонній позі, він пильно спостерігав за їхнім наближенням. І за характерними звичками, Сара здогадалася, що перед нею лідер гнізда. Ще один, третій, з'явився з боку. Всі вони були одного віку і схоже були братами. А виходячи з розповідей Ксана, дітям арахноідам навіювання ще недоступно, і вона сміливо розглядала цих здичавілих, обірваних, мовчазних, злісних маленьких мутантів. Але коли вони завели її в іржавий, покручений автобус - Сара відсахнулася. 

У дальньому кінці, на купі паперів та ганчір'я лежав дорослий арахноід ... жінка. І по тому що арахноід не вскочила, а слабо поворушила рукою, видавши якийсь тихий звук, стало зрозуміло, що вона поранена. І Сара зважилася підійти ближче.

- Здрастуй, мене звуть Сара. Я лікар. І мені вже доводилося зашивати арахноідів і навіть вийти за одного заміж. Можна я гляну?

Жінка була змучена болем. Шкіра сірого відтінку, довге поплутане  попелясте волосся, брудний, залитий кров'ю одяг. Рана на животі була дуже важка, рвана і заражена. Сарі вистачило пару хвилин, щоб зрозуміти, що допомогти нещасній вона не зможе, навіть якщо викликати швидку. Ця жінка, швидше за все мати цих хлопчиків помирала. І зрозумівши це по виразу обличчя Сари, вона сердито застогнала.

- Лікуй! - підскочив хлопчина лідер приставивши до горла Сари своє жало. Той факт, що ці троє дітей насправді могли легко вбити її чомусь зовсім не лякав її. Після розмови з Павуком їй взагалі жити не хотілося.

- Пізно. Її вже не врятувати. Жоден лікар не зможе.

І тут смітник оголосив оскаженілий крик арахноіда, який дуже швидко наближався. Через кілька секунд Павук вже стояв поруч з нею, а троє малих забилися в кут, накрившись руками від страху. Не роздумуючи, він вистрілив в поранену. За правилами їхнього світу це було схоже на милосердя.

- Щось мені підказує, що ти і без пам'яті будеш у всяку херню встрявати! - гаркнув він Сарі. - Це що таке, га?! Ти що не розуміла, як це небезпечно? Або ти хочеш мене доконати? Щоб від пункту А до пункту В у мене серце розірвалося від жаху поки я до тебе добирався ?! Або це ще одна демонстрація що ти без мене не можеш ?!

- Я тебе на допомогу не кликала! - викрикнула вона в свою чергу. - І світ не просила рятувати і жертвувати собою і братами теж! І навіщо ти мчав, яка різниця , коли мені здохнути зараз або коли ти звалиш, стерши мені пам'ять !!!

Психанувши Павук так вдарив ногою так, що одна сторона автобуса з гуркотом відвалилася і він нахилився в бік.

- Саро!!! - прошипів він, скриплячі зубами. - З чого ти взагалі взяла, що я зібрався стирати тобі пам'ять або йти геть?! - його погляд пропалював в ній дірки. Хлопчаки замість того, щоб під шумок змитися, з цікавістю спостерігали за тим, що відбувається.

- А хіба ні? - задихнулася вона.

- Ні! Дещо змінилося! Але замість того, щоб поговорити нормально, ти накинулася на мене з обвинуваченням, повіривши бредням Арно! Може, колись у мене і проскочила подібна думка, але я її тут же відігнав, це не моя позиція, Саро! Я кохаю тебе, пришелепувата ти лікарка! І мене не треба кликати - я тебе відчуваю, і я б жертвував собою, рятуючи твій світ, стільки раз, скільки знадобилося б, тому що мені дорога твоя дупа! І ось тепер я залишуся, щоб випробувати розміри твоєї безмежної до мене любові, і подивлюся, здатна моя жінка на адекватні вчинки чи ні! Мені цікаво, що відбувається в цій милій голівці, що ти взяла і поперлися за цими дрібними засранцями?! Вони вбивці, Саро! З них виростуть такі ж чудовиська, як я!

- Так ми не розлучимося? Ти не вислизнеш в свою потаємну щілину? Не підеш, не залишиш мене на свого чергового брата? А будеш зі мною до кінця моїх днів? - мовила вона, затремтівши, дивлячись на нього своїми великими очима в яких блищали сльози надії.

- Я думав, що висловився цілком зрозуміло, - Павук остигав, і тон його голосу ставав рівніше. - Я не повернуся в свій світ. Я залишаюся тріпати нерви одній дівчині, яку кохаю. Вона трохи з привітом, але мені підходить. Думаю, я це заслужив, адже я врятував людство. Так зрозуміло? Або дати оголошення в газету?

Сара схлипнула, сховавши обличчя в долонях, від радості не знаходячи слів. Коли вона підняла очі - він все ще дивився на неї пильно і красномовно.

Вона кинулася йому на шию, а він зустрів її міцними обіймами.

- Боже, Робе, ти вкотре врятував мені життя. Я така щаслива, така щаслива. І я так тебе люблю! Про яку адекватність мова ?! Мені від цієї любові вже давно дах знесло. Але сьогодні самий перший щасливий день в моєму житті!

- Угу, запам'ятай його гарненько, як ми стоїмо посеред звалища і клянемося один одному в любові, бути разом в горі та радості, у хворобі й здоров'ї, поділяючи життя з трьома братами і трьома пуголовками. Ти ж зібралася взяти їх з собою?

- Як ти здогадався? - посміхнулася Сара, водячи по його щоці кінчиком носа.

Павук розреготався.

- А інше і припустити важко. Саро, як ти собі це уявляєш? - вимовив він, але посміхатися не перестав.

- Я знаю що з тобою мені все під силу і нічого не страшно, що подарований тобою світ відкриє нам безмежні можливості. Що ти найрозумніша, сильна і прекрасна істота на цій планеті. І що з тобою усі  проблеми мені здаються дрібницею. Що нам буде добре і весело разом. І я не знаю, кому мені дякувати, за те, що я зустріла тебе у своєму житті.