Читати книгу - "Прокляття рейлі, Вікторія Сурен"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Щось яскравіше, вибухонебезпечніше. Прямо як ти. Хоча, думаю, на фоні подій в академії це паршивий комплімент, вибач. Так. Я кажу нісенітниці, але ти завжди кудись тікаєш. І це єдиний спосіб поговорити з тобою. Отак. На колінах і допоки ти мовчиш під дією ліків. Ти як той вітер. Метаєшся, тікаєш…
— Люци, досить, — шепочу, поки обличчя червоніє. — Підіймися. Не треба отак… Ти так кажеш… Це я маю просити вибачення за те, що сказала про твою матір. У мене була істерика, я думала, що помру від горя... І мені соромно, і шкода, і… І вибач мені, я образила тебе.
Я проводжу однією долонею по обличчю, дозволивши собі замовкнути. До чого це все веде? Ну от до чого? До смерті? Я навіть не прийняла тих ліків, які дали всім рейлі зранку, щоб позбутися вибухонебезпечності, щоб випадково не вбити себе. Трясця…
— Я не знаю, чи читала ти книжку з легендами про створення Феєріалу, але є одна моя найулюбленіша.
— О-ох, — зітхаю, допоки хлопець продовжує мучити мою ногу, наносячи нову пов’язку. — Прошу.
— Перший маг став новим початком. Він з’явився із землі. Маг не міг жити, бо потребував крові. Нею стала вода. Він не міг дихати, тому легені наситилися свіжим повітрям. І на сам кінець він не знав, як кохати, а вогонь запалив його серце. Ти знаєш хоча б одну легенду, де не панувало кохання? Їх у нашій бібліотеці дуже мало. Їх і у вашому світі зовсім трохи.
— Люци… — знову смикаюся, та він не замовкає, змушуючи мою голову йти обертом. Це так відверто, що я насправді хочу сховатися.
— Перший маг назвав себе Святим Духом. Вищим божеством, що породило богинь Води та Землі, а також богів Вогню й Повітря. Загалом це були п’ять елементів, що формували собою п’ятикутну зірку. Але згодом діти вирішили вбити свого батька заради влади. Вогонь усередині Святого Духа згаснув, кров повернулася в ріки, легені випустили останній подих повітря, а тіло знову увійшло в землю, звідки й прийшло. Тутешні маги вірять, що їм пощастить опинитися разом зі своїм Богом, Святим Духом, там, куди рушила їхня стихія.
— Я не розумію, до чого тут це…
Люци враз перебиває мене, завершуючи перемотувати мою ногу.
— Святий Дух ще за життя мав добре серце й закохався у звичайну людську дівчину, що мешкала на Землі. Він так сильно кохав її, що вирішив поділитися своєю магією, аби забрати кохану із собою в наш світ, бо звичайна людина не могла мешкати на магічних землях. Звичайні люди не витримують повітря, насичене магією. Кожного разу, коли їх руки, тіло, вуста торкалися одне одного, для жінки це був ковток свіжого повітря. Вона отримувала магію, що утримувала її в цьому світі разом зі своїм коханим. Ту жінку звали Рейлі.
Мої очі сльозяться, печуть, і я підібгаю вуста.
— Шкода, що така сильна історія кохання перетворилася на поняття рабства й викрадення з домівок. Знаю, мої почуття це останнє, що тебе зараз хвилює, але я не можу тримати їх при собі, бо робив так завжди, а ти показала, що говорити про них це нормально. І я такий радий, що сказав це. Такий вдячний тобі, щоб ти мені не відповіла, — він так швидко говорить, що ледве дихає. — Можливо, цей світ не змінити, але, мені здалося, що ти все ж таки намагаєшся зробити його кращим. Ти борець, і я захоплююся тобою й твоїм палким характером.
— Святий Духу, — не контролюю власні вигуки. — Люци, підведися, — скиглю. — Підіймися кажу! Я зрозуміла тебе.
Повторювати знову не доводиться: вогневик так швидко виструнчується, що я ще більше гублюся в трьох соснах.
— Трохи перебір, так? Трохи по-середньовічному? Я, здається, ще не вийшов з ролі лицаря.
— Бачу, — істерично хмикаю. — Маги й люди багато чим схожі.
— Просто маги вчаться на помилках людей і не допускають їх, — Хейг ледь усміхається, допоки вивчаю його рівно зав’язану краватку під жилеткою.
— Ну дякую!
— Така правда, — Люци тисне плечима, окинувши мене очима. — Ваш світ котиться шкереберть.
— Я ж бо думала, що це тепер мій світ.
Наші погляди зустрічаються, й мені несила витримати його, бо зсередини поволі закипаю. Бачу, як карі очі опускаються до моїх вуст.
Тук-тук, лунає з моєї грудної клітини. Тук-тук, тук-тук…
— Що?.. — шепочу, так само глянувши на його вуста. Окреслюю квадратне підборіддя, ковтнувши слину. Я підводжу долоню, поклавши її на чоловічі груди, а Люци раптом робить крок вперед. Іншою досі тримаю подобу спідниці. — Ти не ображаєшся на мене? Пробачиш ті слова?
— Все добре. Тобі потрібно було виговоритися, а я якраз потрапив під гарячу руку, — він намагається усміхнутися. — Ти попереджала не чіпати тебе, коли злишся.
Я здавлено сміюся, ставши ще ближче.
— Я однаково винна. Пробач мені. Ти в жодному разі не винен, просто мені було так боляче…
Хочу сказати щось ще, завагавшись на кілька митей, а тоді відчуваю, як обидві його долоні повільно лягають на мої плечі, легко погладивши їх. Стискаю пальці на його жилетці, відчуваючи прискорене серцебиття, гублюся в сотні паралельних та суміжних світів, підвівши голову назустріч, і вже відчуваю, як його дихання торкається мого обличчя, брів, носа, губ, змушує волосся ставати дибки, тягнутися прочиненими вустами назустріч чоловічим, заплющивши очі, як раптом мене рятують різко прочинені двері.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Прокляття рейлі, Вікторія Сурен», після закриття браузера.