Читати книгу - "Безсоння"

це маля — єдине, хто по-справжньому бачить їх, навіть коли вони з Луїзою опустилися на рівень шот-таймеров; і Ральф був упевнений, що скаже цей хлопчик: з’явилися ангели, ангел-чоловік і ангел-жінка, і врятували їх усіх. «Дуже цікава заява для випуску вечірніх новин», — зіронізував Ральф. Лізетт Бенсон і Джону Кіркленду дуже сподобається.

Луїза плеснула в долоні:

— Ходімо звідси! Покваптеся, доки вогонь не добрався до баків з пальним!

Першою рушила жінка з дівчатком на руках. Вона притулила заплакане маля до грудей і, кашляючи й схлипуючи, почала підніматися сходами. За нею пішли інші. Хлопчик захоплено глянув на Ральфа, коли мати проводила його повз нього.

— Класно у вас вийшло, — сказав він. Ральф посміхнувся у відповідь — не зміг стриматися, — потім обернувся до Луїзи і вказав на сходи.

— Якщо в мене ще не все перемішалося в голові, ці двері виходять на задній двір. Затримай їх трохи, не дозволяй завертати за ріг, інакше поліцейські перестріляють половину, перш ніж збагнуть, що стріляють у тих людей, яких прибули рятувати.

— Гаразд, — відповіла жінка. Жодного питання, жодного зайвого слова. Як вона подобалася за це Ральфові. Луїза одразу ж піднялася сходами, затримавшись лише для того, щоб зручніше взяти Наталі й підтримати жінку, що спіткнулася.

Унизу залишилися тільки Ральф і Елен.

— Це була Луїза? — запитала Елен.

— Так.

— Вона взяла Наталі?

— Так.

Обвалилася ще одна балка, зметнувши вгору хмару іскор, доріжки вогню швидко побігли до ємностей з пальним.

— Ти впевнений? — Елен вчепилась у сорочку Ральфа, дивлячись на нього переляканими опухлими очима.

— Абсолютно. А тепер ходімо.

Елен задумливо оглянулася довкола. Вигляд у неї був стривожений.

— Ґретхен! — вигукнула вона. — І Мерилін! Ми мусимо розшукати Мерилін, Ральфе. Вона на сьомому місяці!

— Вона нагорі, — відповів Ральф, хапаючи Елен за руку, коли жінка спробувала спуститися в палаючий підвал. — Вона й Ґретхен Тіллбері. Вибираймося звідси.

3.

Ральф і Елен вийшли з підвалу в хмарі темно-сірого диму, наче результат найвдалішого фокуса ілюзіоніста світового класу. Вони справді опинилися на задньому дворі. На свіжому вітрі тріпотіли розвішані плаття, слакси, спідня білизна й простирадла. Поки Ральф оглядався, палаючий шматок покрівлі упав на одне з простирадл, перетворюючи його на смолоскип. У вікнах кухні бився вогонь.

Елен похитнулася, і Ральф обійняв її за талію, щоб жінка не впала. Вона обхопила його за шию й спробувала запитати про Наталі, але побачила маля на руках у Луїзи й трохи заспокоїлася. Ральф міцніше обхопив Елен і потягнув її геть від підвалу. Водночас він помітив на землі поряд із відчиненими дверима те, що залишилося від нового висячого замка. Той, дивно скручений, був розколотий на дві частини, немов його розірвали неймовірно сильні руки.

Метрів за десять біля рогу будинку стовпилися жінки, з ними розмовляла Луїза, утримуючи всіх на місці. Ральф подумав, що їм не так і важко буде все владнати — стрільба з опорного пункту поліції не припинилася, але значно послабшала.

— ПІКЕРІНГУ! — Голос начебто належав Лейдекеру, хоча мегафон і вносив свої корективи. — ЧОМУ Б ТОБІ ХОЧ ЄДИНИЙ РАЗ УЖИТТІ НЕ ВЧИНИТИ РОЗУМНО? ЗДАВАЙСЯ, ПОКИ МОЖЛИВО!

І знову звук сирен, що наближалися, з-поміж них і завивання сирени «швидкої допомоги». Ральф підвів Елен до групи жінок. Луїза передала Наталі матері, потім склала долоні рупором.

— Агов! — крикнула вона. — Послухайте, ви можете… — Вона захекалася, зігнулася, із припухлих від диму очей бризнули сльози.

— Луїзо? — Ральф стривожився. Бічним зором він побачив, як Елен покриває обличчя Її Величності Маляти гарячими поцілунками.

— Усе гаразд, — озвалася Луїза, витираючи долонею сльози. — Це через дим, хай йому чорт. — Вона знову склала долоні рупором. — Ви мене чуєте?

Масована стрільба припинилася, лунали лише одиночні постріли. І все-таки Ральф вважав, що однієї маленької кулі цілком достатньо, щоб убити безневинну жінку.

— Лейдекере! — крикнув він. — Джоне Лейдекере!

Невелика затримка, а потім посилений мегафоном голос віддав команду, яка обрадувала Ральфа:

— ПРИПИНИТИ ВОГОНЬ!

Ще один постріл, і раптом — тиша; чулося лише потріскування палаючого будинку.

— ХТО ЗІ МНОЮ ГОВОРИТЬ? НАЗВІТЬСЯ!

Але Ральф вважав, що в нього й так достатньо проблем.

— Тут за будинком жінки! — крикнув він, намагаючись побороти підступаючий кашель. — Я направляю їх до вас!

— НІ! — відповів Лейдекер. — НА ПЕРШОМУ ПОВЕРСІ БУДИНКУ ЗАСІВ МАНІЯК З АВТОМАТОМ! ВІН УБИВ УЖЕ КІЛЬКА ЛЮДЕЙ!

Одна з жінок застогнала на цих словах і закрила обличчя руками. Ральф прочистив палаюче горло — у цей момент він готовий був віддати всі гроші, які в нього були, за одну-єдину пляшечку крижаної коли — і крикнув у відповідь:

— Не хвилюйтеся щодо Пікерінга. Він…

Але що насправді сталося з Пікерінґом? Чудове питання, чи не так?

— Пан Пікерінґ зараз непритомний! Тому він і не стріляє! — відповіла замість нього Луїза. Ральф не вважав, що визначення «непритомний» пасувало до опису стану Пікерінґа, але й воно годилося. — Жінки вийдуть із-за будинку з піднятими руками! Не стріляйте! Обіцяйте, що стріляти не будете!

Тиша. Потім:

— СТРІЛЯТИ НЕ БУДЕМО, СПОДІВАЮСЯ, ВИ ЗНАЄТЕ, ПРО ЩО КАЖЕТЕ, ПАНІ.

Ральф кивнув матері хлопчика:

— А тепер іди. Ви вдвох очолите парад.

— Ви впевнені, що нас не вб’ють? — Синці на обличчі молодої жінки (обличчя це теж здалося Ральфові знайомим) свідчили про те, що питання, уб’ють чи не вб’ють її і її сина, було життєво важливим. — Ви впевнені?

— Так, — і далі витираючи з очей сльози, відповіла Луїза. — Тільки підніміть руки вгору. Тобі ж це неважко буде, малий?

Дитина підняла руки з ентузіазмом ветерана гри «гангстер-і-поліція», але його сяючі оченята так і свердлили обличчя Ральфа.

«Рожеві троянди, — подумав Ральф. — Якби я міг бачити його ауру, вона була б саме таких кольорів».

Він не знав, інтуїція це чи спогад, однак у тому, що кольори саме такі, був упевнений.

— А як же люди, які в будинку? — запитала друга жінка. — А якщо вони відкриють вогонь? У них є зброя — вони ж нас перестріляють.

— З будинку вогонь вестися більше не буде, — заспокоїв її Ральф. — А тепер ідіть.

Мати хлопчати ще раз недовірливо глянула на Ральфа, потім перевела погляд на синочка:

— Ти готовий, Пете?

— Так, — відповів Пет і посміхнувся.

Його мати кивнула й підняла руку. Другою рукою вона обняла хлопча за плечі в тендітному жесті захисту, який розчулив Ральфа до глибини душі. Вони зайшли за ріг будинку.

— Не стріляйте! — крикнула жінка. — Ми підняли руки, зі мною мій син, не стріляйте!

Інші трохи почекали, потім жінка, що закривала обличчя руками, теж ступила крок, за нею пішла ще одна мати, тримаючи доню на руках (маля слухняно