Читати книгу - "Обурливо гарна, або Ліки Його Високості, Ольга Обська · автор"

Ситний сніданок і настоянка Тельмара зробили диво. Сніжана почувалася так, ніби заново народилася. Вона швидко накидала на аркуші паперу схему найпростішого пристрою для переливання крові, щоб цілитель міг дати завдання майстрам виготовити необхідні деталі.

Вони обоє розуміли, що часу обмаль. Можливо, відлік уже йде не на місяці чи тижні, а на дні. Сніжана взяла з цілителя слово мовчати про подробиці її плану. Вона розуміла, що Твінсен буде проти, щоб вона ризикувала життям заради нього. Можливо і Крайдан не підтримає небезпечне рішення. Тому потрібно, щоб заздалегідь ніхто нічого не знав.

— Я прийду до вас у кабінет одразу після розмови з Його Величністю, — Сніжана підвелася з ліжка. — І ми почнемо.

Під «почнемо» вона мала на увазі, що потрібно спровокувати кобру, щоб та плюнула на Сніжану.

— Добре, — кивнув Тельмар. — Думаю, достатня кількість отрути вже мала виробитися.

Сніжана швидко привела себе до ладу і рушила до короля.

— Як почуваєшся, Анабель? Я хвилювався за тебе, — Арттерик зустрів тепло.

Відкинувши церемонність, якої вимагає етикет, підвівся з-за столу і провів до крісла, підтримуючи за лікоть. Сам сів у сусіднє.

Сніжану розчулила його теплота, але їй не можна було розслаблятися. Розмова намічалася непроста. Арттерику не сподобається те, що вона скаже.

— Ваша Величносте, прошу накласти вето на рішення, яке винесла вчора Велика Рада, — одразу чітко означила вона мету свого приходу.

Вона знала, що закон дозволяє королю скасовувати будь-яке рішення Ради, крім випадків, коли воно ухвалене одноголосно.

Арттерик насупився, зітхнув тяжко.

— Не розчаровуй мене, Анабель. Це наймудріше рішення, яке могла прийняти Рада в обставинах, що склалися. Ми повинні іноді робити так, як велить обов'язок, навіть якщо душа чинить опір.

— Обставини змінилися…

Сніжана ще не договорила фрази, а в короля вже спалахнула в очах надія.

— Його можна врятувати?

Вона фізично відчула, як шалено забилося серце Арттерика. Як рветься воно з грудей, бажаючи вгамувати нестерпний біль і страх. Як хочеться королю почути заповітні слова, що дадуть повірити у диво. І сьогодні Сніжана могла дати змученому батькові надію на одужання сина.

— Я вважаю, що принца можна врятувати.

— Як?

— Лікування буде незвичайним. Твінсену має допомогти моя кров.

Сніжана, опускаючи деталі, розповіла про свій план. Арттерик пильно глянув і ніби щось прочитав в очах Сніжани.

— Це ризиковано?

— Ризик мінімальний.

Після невеликої паузи він сказав фразу, якої Сніжана зовсім не чекала.

— Я накладу вето. Просто зараз. Ти станеш його сестрою по крові, отже, не зможеш бути дружиною.

Це, звичайно, середньовічні забобони. Реципієнт та донор цілком спокійно можуть бути чоловіком та дружиною. Але Сніжана не стала переконувати в цьому Арттерика. Скільки вона вже натерпілася від місцевих забобонів — нехай хоч раз зіграють їй на користь.

Король провів до дверей. Сніжана бачила — він наче хмільний. І хоче повірити в диво, і боїться дати волю радості — аж надто гірким виявиться розчарування у разі невдачі.

Біля самого виходу вони зупинилися. Він раптом ніжно по-батьківськи притиснув її голову до своїх грудей:

— Будь обережна. Я не хочу втратити ще й тебе, Анабель. Найнезвичайніша з усіх північних дів.