Читати книгу - "100 чарівних казок світу"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
І не став працювати; а між тим замислив сполохати всю команду. Свистять: «Першу вахту нагору!» Сидорко на кубрику десь сидить… Кричать: «Аврал, аврал!» – Сидорко і сам не йде, й інших не пускає! Що тут робити? Капітан здогадався, що все це витівки заморського вихідця, новобранця нашого, Сидора.
– Свистати до вина! – закричав він вахтенному уряднику.
Урядники зібралися всі навколо грот-люка, просвистіли різко і разом «до вина», вся команда вийшла, і чорт Сидір Полікарпович також виліз. Тоді капітан наказав його схопити і, як першого зачинщика, розтягнув його на люк і висік, та так, що з нього, з живого, сухий пил пішов, що, як кажуть, і чортам тошно стало! А сам примовляв: «Я тебе взяв на службу государеву, одягав і годував тепло й ситно, а ти замислив витівати на свою голову – потішуся і я над тобою… Це тобі завдаток; а якщо розплачуватися начисту з тобою доведеться, так знай, що більше дістанеться!»
Чорт Сидір Полікарпович, вирвавшися від жару такого, якого й у себе вдома, у пеклі, не бачив, кинувся через кранбалку і вчепився за одну лапу якоря, який щойно віддали і який летів у воду, пішов з ним на дно й увіп'явся мертвим зубом у мулистий, в'язкий, ґрунт морський; а коли на другий день судно стало зніматися з якоря, а чорта нашого ледь не дістали з дна морського, то він, у біді неминучій, перегриз зубами линву, і боцман з баку закричав… Лопнула линва… «Чорт і з ним, і з якорем, – подумав баковий матрос, якого висікли заодно з Сидорком, – у нашого царя якорів багато, всіх не переламаєш! Хоча б позбавилися новобранця цього невгамовного, що прийшов із країн пригішпанських, західних…»
Таким чином, чорт Сидір Полікарпович пропав удруге безвісти і нарешті зі списків сухопутного й морського відомства був виключений. Чорт Сидір пропав, кінці сховав, і слід загув! Які пригоди мав він на дні морському, цього я не знав і забув, а в мене пам'ять така, що чого не знаєш, того й не пам'ятаєш!
Знаю тільки, що невдовзі після того, як сталася з Сидорком розказана в казці нашій пригода, почав показуватися перевертень якийсь у кучерявих і прописних Азах, якими розписуються чиновники наші. Він, Сидорко, то роги виставить, то ногою брикне, то кігті покаже, то язика висуне, то хвостом пилюку зіб'є, – а сам відтоді ніколи й нікому в руки не дається і перед очі не показується; вдавалося, правда зрідка, збити йому ріг, так виростав новий, страшніший за перший; посадили йому були якось язик у ліщидку, так він за перо; і бачив його цілком один тільки сват мій Дем'ян, та й то уві сні! Сидить, казав, лоскут червоного, чорнилом вимазаного сукна підіславши, затирає чорнильні горішки з купоросом, чинить пера, ножички підточує; сват підійшов був до нього здуру уві сні, хотів поглядіти на нього, так той нагодував його палями, напоїв чорнилом та почав був на нього писати на аркуші форменого формату донос; так мій сват від нього відцурався; я, каже, не злодій, так у мені для тебе, хоч ти двадцять стоп спиши, ні русла, ні ремесла; людина я маленька, напівграмотна, шкурка на мені тоненька, та й та казьонна; пишу я по-козацьки, супостата шашкою по потилиці, коня донського нагайкою по ребрах; так ти відв'яжись і не плямуй доброї слави моєї.
Чорт Сидір Полікарпович залишився при хлібному і теплому ділі своєму і при місці – він виписав із пекла дружину свою, синів, дочок і живе з ними гарно! Він і сам ситий, і подушне за себе і за всю сім'ю свою сатані-настоятелю, Стопоклепові Живдираловичу, виплачує, а дружину його дарував не один раз до свят; місця ж свого покинути не думає…
Володимир Одоєвський
Містечко в табакерці
Тато поставив на стіл табакерку. Яка прекрасна! строката, із черепахи. А що на кришці! Ворота, башточки, будиночок, інший, третій, четвертий; а дерева золоті, а листячко на них срібне; а за деревами сходить сонечко, і від нього рожеве проміння…
– Це містечко Дінь-Дінь, – сказав тато й торкнувся пружинки…
Раптом десь заграла музика.
– Тату! чи не можна ввійти до цього містечка?
– Мудро, мій друже: це містечко тобі не на зріст.
– Нічого, таточку, я такий маленький; мені так би хотілося довідатися, що там робиться…
– Право, мій друже, там і без тебе тісно.
– Так хто ж там живе?
– Там живуть дзвіночки. Тато підняв кришку на табакерці, і що ж побачив Міша? І дзвіночки,
і молоточки, і валик, і колеса…
Міша зачудувався:
– Навіщо ці дзвіночки? навіщо молоточки? навіщо валик з гачками?
А тато відповідав:
– Не скажу тобі; сам подумай. Тільки от цієї пружинки не займай! інакше все зламається.
Тато вийшов. Міша дивиться: унизу табакерки відчиняються дверцята, і із дверцят вибігає хлопчик із золотою головкою й у сталевій спідничці, зупиняється на порозі й кличе до себе Мішу.
Міша побіг до дверцят і з подивом помітив, що дверцята йому точно на зріст.
– Дозвольте довідатися, – сказав Міша, – з ким я маю честь говорити?
– Дінь-дінь-дінь, – відповів незнайомець, – я хлопець-дзвіночок, житель цього містечка. Ми чули, що вам дуже хочеться побувати в нас у гостях, і тому зважилися просити вас зробити нам честь до нас завітати.
Хлопчик-дзвіночок взяв його за руку, і вони пішли. Отут Міша помітив, що над ними було склепіння, зроблене зі строкатого тисненого папірця із золотими краями. Перед ними було інше склепіння, тільки менше; потім третє, ще менше; і так усі інші склепіння – що далі, то менше.
– Я вам дуже вдячний, – сказав Міша. – Але подивіться, які у вас низенькі склепіння, там я й не проповзу. Я дивуюся, як і ви під ними проходите.
– Дінь-дінь-дінь! – відповів хлопчик. – Пройдемо, не турбуйтеся.
Справді, з кожним їх кроком, здавалося, склепіння піднімалися, і наші хлопчики всюди вільно проходили; коли ж вони дійшли до останнього склепіння,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «100 чарівних казок світу», після закриття браузера.