Читати книгу - "Королеви не мають ніг"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Страта сімох юнаків із Перуджі перед Партенопейською брамою, здійснена за вироком і наполяганням Петра, викликала значний інтерес і велике хвилювання – чимало жінок оплакували красу й молодість рокованих, коли одягнені в чорне катові поплічники під моторошний гуркіт барабанів вели їх до місця екзекуції; але Петр користувався в Страмбі такою глибокою симпатією і його престиж був такий непохитний, що люди легко переконали себе: новий володар добре знає, що робить, і зрештою давно вже пора було провчити цих зарозумілих перуджанців.
Через два дні Велика рада Перуджі прислала Великій раді герцогства Страмбського довгий, рішучий протест, у якому звинувачувала Страмбу взагалі і її нинішнього правителя-узурпатора зокрема у винищенні цвіту перуджанської молоді. Незважаючи на попередження подести міста Перуджі про те, що там суворо заборонене будь-яке вербування, нинішній узурпатор Страмби – якийсь Петр Кукано, авантурник і шахрай, який заволікся сюди з єретичної країни Богемії, підлесливістю, обманом і віроломними обіцянками, наче казковий щуролов, виманив з міста згаданий цвіт перуджанської молоді кількістю в шістдесят великонадійних юнаків. Щоправда, більшість із цих великонадійних юнаків незабаром розгадали підлі заміри Петра Кукано й повернулися до рідного міста, але шістнадцятеро залишилися в нього на службі, й коли з допомогою цих ошуканих юнаків, – причому більшість із цих нещасних поплатилися життям, – Петр Кукано досяг своєї узурпаторської мети, він без будь-яких підстав наказав стратити вцілілих, спокушених ним нещасних дітей. Цей інцидент своєю жорстокою безглуздістю повністю суперечить відносинам між італійськими державами і містами, що склалися історично; відколи Італія є Італією, ще ні разу не було допущено чогось такого страхітливо-жорстокого і нелюдського, волаючого до неба, сумного, катівського й знущального над найголовнішими підвалинами гуманності, й відворотного Богові. І все ж влада Перуджі, добре усвідомлюючи, що не всі громадяни герцогства Страмбського несуть відповідальність за те, що сталося, а, навпаки, всі чесні страмбанці стогнуть під узурпаторським ігом негідника, котрий захопив страмбськнй трон, і продовжуюючи традиції великодушності, шляхетності і терпимості, які прикрашали історію Перуджі, твердо сподівається, що вищезгаданого недолюда незабаром буде позбавлено злочинно захопленої ним влади, яку він використовує так ганебно; через те вона готова заплющити очі на цю трагедію і задовольнитися відшкодуванням у сумі двох тисяч скудо за кожне загублене молоде життя, що разом складає тридцять дві тисячі скудо, які мають бути виплачені негайно й без зволікань, і…
– Я не дорікаю їм за те, що вони намагалися видерти в нас гроші, навпаки, я дуже здивувався б, якби вони цього не зробили; я дорікаю їм за поганий стиль, – сказав Петр, коли на терміново скликаному засіданні Великої ради герцогства Страмбського обговорювалося це послання. – Я гадаю, синьйори, що ви поділяєте мій спокій і мій веселий настрій, викликаний цим посланням. Якщо хтось із вас має бажання відповісти цим перуджанським особам кілька гострих слів і показати їм, як треба писати листи, то він може це зробити; якщо такого бажання немає ні в кого, то я це зроблю сам. А тепер, синьйори, перейдемо до важливіших питань. Мене дивує, що в Страмбі й досі діє ганебний темний припис, згідно з яким усі громадяни іудейського віровизнання зобов’язані носити на грудях жовте кружальце. Я пропоную цей припис скасувати. Я думав над тим, що зробити з палацом Гамбаріні, хай буде прокляте їхнє ім’я, і дійшов висновку, що засную там вищу школу й назву її університетом Помпонацці. Хто такий був П’єтро Помпонацці, ви, очевидно, знаєте; а кому це світле ім’я вивітрилося з пам’яті, я нагадаю, що цей великий мислитель, який помер майже сто років тому, заперечував безсмертя душі й стверджував, що казочку про вічне життя в раю або в пеклі було придумано тільки для того, щоб тримати в шорах людей недалеких і темних; він був противником будь-якої містики й метафізики і скеровував свою увагу передусім на вивчення природи та її законів. Отож у дусі цього філософа, чиє ім’я носитиме страмбський університет, там вивчатимуть виключно експериментальні природничі науки і математику, а всякі схоластичні вчені нісенітниці будуть якнайрішучіше і якнайпослідовніше викорінюватись. Я маю намір запросити до Страмби найкращих і найвідоміших професорів природничих наук і математики з усіх кінців Італії та цілого світу; плата триста п’ятдесят золотих дукатів на рік, яку я їм гарантую, безперечно, привабить їх сюди.
Mіністр фінансів, банкір Тремацці, дрібненький, сухий чоловік, який хворів шлунком, застогнав.
– Не треба лякатися цих видатків, – вів далі Петр, – бо вони стократ оплатяться; наш університет у фінансовому плані буде вельми активний, бо дух, який у ньому запанує, і високий науковий рівень, за яким я стежитиму сам особисто, без сумніву, привабить потоки багатих, платоспроможних студентів. Нічого не вдієш, синьйори; мої попередники злочинно мало займалися питаннями освіти і шкільництва, і тепер настав час почати надолужувати згаяне; якщо Страмба має стати оплотом справедливості, розуму, правди і поступу, то вона не обійдеться без свого наукового центру. Дальший пункт. Я скасовую заборону продавати і вживати м’ясо в п’ятницю, бо вважаю це мракобіссям, недостойним сучасної людини. Звісна річ, я свідомий того, що найубогіші шари громадян нашого герцогства, рибалки з Піньї й Фінале, внаслідок цього скасування зазнають певних збитків; через те я не маю нічого проти того, щоб вони й далі привозили в п’ятницю до столиці на продаж свій вилов, бо той, хто любить рибу, хай собі вживає її, скільки душа забажає; і я скасовую податок, який рибалки мусили платити, в’їжджаючи до міста.
Банкір Тремацці знову застогнав.
– З другого боку, я розпускаю осоружну й сміховинну службу контролерів, єдиним обов’язком яких було щоп’ятниці стежити й нюшити попід вікнами страмбських кухонь, чи не готуються там м’ясні страви, отож певний збиток, якого державна скарбниця зазнає внаслідок скасування податків, що ними обкладалися рибалки, таким чином, буде значною мірою компенсовано. Дальший пункт. Я ліквідовую жовту гвардію, бо цей загін ще з тих часів, коли він служив як особиста охорона недоброї пам’яті capitano di giustizia, став в очах громадян Страмби символом жорстокості й утисків; я наказую розпустити її й приєднати до війська; я сам особисто простежу за тим, як цей розпуск буде проведено.
Петр працював гарячково, бо завдання, які він поставив перед собою заради врятування і блага своєї Страмби, були неосяжні, а також заради того, щоб заглушити своє цілком
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Королеви не мають ніг», після закриття браузера.