Читати книгу - "Діти капітана Гранта, Жюль Верн"

— Що треба робити? — спитав Гленарван.

Молодий капітан подививсь на море, на поламані щогли і, по хвилі роздуму, мовив:

— У нас є два способи, сер, вийти з цієї скрути: підняти судно й вийти в море або ж добратися до берега на плоту, котрий побудувати неважко.

— Якщо бриг можна зняти з рифів, — сказав Гленарван, — знімемо його. Це найкращий вихід, чи ж не так?

— Згоден з вами, сер, бо, навіть діставшись до землі, що ми робитимемо без жодних засобів пересування?

— На берег краще не висідати, — докинув Паганель. — Новозеландцям довіряти не можна.

— Тим більше, — сказав Джон, — що ми дуже відхилились від нашого курсу. Через недбалість Галлея нас відкинуло на південь, це очевидно. О дванадцятій годині я зроблю виміри, і коли ми справді опинились південніше Окленда, то спробую дійти до нього на “Макарі” попід берегом.

— Але ж бриг має пошкодження, зауважила леді Гелена.

— Я вважаю, вони не надто серйозні, пані, — відповів Джон Манглс. — Замість зламаної фок-щогли я поставлю тимчасову, й ми попливемо, поволі, звичайно, проте в потрібному напрямку. Коли ж виявиться, на лихо, що корпус брига пробитий і взагалі його не можна зняти з рифів, доведеться скоритись обставинам і плисти на плоту до берега, а там прямувати до Окленда сухопуттям.

— Огляньмо ж насамперед судно, — сказав майор. — Це найважливіше.

Гленарван, Джон Манглс і Мюльреді одчинили важку ляду й спустилися в трюм. Там безладними купами лежало щось із двісті тонн чиненої шкіри. За допомогою талів, припасованих до великого штага врівні з лядою трюму, пересувати паки з шкірою було неважко. Джон наказав негайно викинути в море частину вантажу, аби облегшити судно.

По трьох годинах важкої праці добрались врешті до днища брига. Виявилось — в обшивці лівого борту розійшлося два шви. А що “Макарі” ліг на правий бік, то лівий з усіма пошкодженнями виступив назовні. Отже вода не могла проникнути у трюм. Вільсон, зашпаклювавши спершу клоччям, закрив усе ж таки ці шпари мідним листом і старанно поприбивав його цвяшками.

Спустивши лота, пересвідчились: в трюмі води не більше двох футів. Її легко можна було викачати помпами і в такий спосіб полегшити судно.

По тому уважно оглянули весь корпус брига. Джон упевнився, що він не надто постраждав од удару об рифи. Можливо, частина фальшкіля загрузла й залишиться в піску, але без неї врешті можна обійтися.

Оглянувши бриг усередині, Вільсон пірнув у воду, щоб з’ясувати положення судна на мілині.

“Макарі”, повернений носом до північного заходу, лежав на піщаній мулистій мілині, котра майже навсторч спускалась у море. Долішня частина форштевня й дві третини кіля глибоко загрузли в піску. Решта судна аж до ахтерштевня занурилась у воду, глибина якої сягала до п’яти брасів. Отже стерно не застрягло й рухалось вільно. Джон з задоволенням упевнився, що знімати його не потрібно й скористатися ним можна при першій нагоді.

В Тихому океані приплив звичайно не дуже високий, проте Джон Манглс сподівався, що прибутна вода допоможе зняти “Макарі” з мілини. Бриг осів приблизно за годину до того, як приплив досяг найвищого рівня. Під час відпливу крен правого борту дедалі зростав. О шостій годині ранку, за найбільшого спаду води, вій дійшов свого краю; бриг не хилився більше, й підпирати його вже не було потреби. Це давало можливість заощадити реї і рангоутне дерево, що ним Джон збирався обладнати тимчасову фок-щоглу. Залишилось спробувати, чи вдасться підняти “Макарі” з мілини. Підготовчі заходи потребували довгої й важкої праці, яку неможливо було завершити до нового припливу, тобто до дванадцятої години з чвертю. Тож вирішили тільки подивитися, як подіє прибутна вода на вивільнену частину брига, а вже за наступного припливу зібратися на силах, аби визволити “Макарі”.

— До роботи! — дав команду Джон Манглс.

Доброхітні матроси приготувались виконати його розпорядження. Джон наказав насамперед згорнути вітрила на гітовах. Майор, Роберт і Паганель, під керівництвом Вільсона, видерлись на марс. Напнутий вітром грот-марсель став би на заваді звільненню брига, його конче треба було згорнути, і це так-сяк спромоглися зробити. Після впертої й важкої для назвичних рук роботи, спустили грот-брам-стеньгу. Малий Роберт, верткий, наче кішка, і сміливий, як юнга, багато допоміг у цій складній операції.

Тепер залишалося кинути якір, а може, навіть і два, за корму брига, на лінії кіля. Сила тяги, діючи на якір, мусила допомогти зрушити з місця “Макарі” під час припливу. Зробити це анітрохи не важко, коли на судні є човен. На ньому якір одвозять до заздалегідь вибраного місця й спускають у воду. Але на “Макарі” бракувало човна, і доводилось якось його замінити.

Гленарван досить добре знався на морських справах, аби зрозуміти необхідність цих заходів: треба занурити якір і в такий спосіб звільнити судно, яке осіло на мілині.

— А що робити, коли немає човна? — запитав він Джона.

— Ми використаємо уламки щогли та порожні барила й вбудуємо пліт, — відповів молодий капітан. — Завдання буде важке, але можливе, бо якорі на “Макарі” невеликі. Якщо вдасться їх закинути й вони не вирвуться з ґрунту, сподіваюсь, ми досягнемо свого.

— Гаразд, Джоне, не марнуймо ж часу!

Всіх матросів і пасажирів викликали на палубу. Кожен узявся до роботи. Сокирами обрубали такелаж, який підтримував фок-щоглу. Вона зламалась у такий спосіб, що марс легко було зняти. З цього помосту Джон Манглс вирішив спорудити пліт. За допомогою порожніх бочок його зробили тривким і здатним витримати вагу якорів. Щоб керувати плотом, приладнали кормове весло. А втім, відплив мусив і так віднести пліт точнісінько за корму брига; а зануривши якорі в море, повернутися на судно зовсім легко, тримаючись за кинутий з нього трос.

Пліт уже наполовину спорудили, коли звернуло на полудень. Джон Манглс доручив