Читати книгу - "Настя і вовки. Пробуди в мені звіра, Марія Люта"

І ця зграя точно шукала б нового ватажка, але за дверима їдальні на мене чекав брат Андрій - і всю мою войовничість як вітром здуло. Всесвіт знову пожартував наді мною. Так, я сказала, що хочу декого вбити, але я ж  говорила не про Андрія, і вже ж точно не мала на увазі буквальне значення слова.

До мого кабінету дійшли мовчки, і тільки коли ми  з братом опинилися наодинці, я дала волю почуттям:

- Я не відніматиму твою іпостась! Твій зв'язок інакший, він не шкодить звірові... Швидше за все, твій вовк вільний і нікому не належить.

- Ні, Насте, ми цього не можемо знати точно. Правила одні для всіх.  Так що давай краще якнайшвидше покінчимо з цим. Я готовий.

- Ти Глібу сказав? - одними губами запитала я.

- А навіщо? Щоб ще й його напружувати муками совісті?

Господи, але це неправильно, адже Андрій хороший! І він... помре. Я вб'ю свого брата!? Ні, ні, ні! Ні!

І раптом мені в голову завітала абсолютно чудова думка. І як  я не подумала про це раніше!?

- Слухай, Андрію, а як ти ставишся до стародавніх набридливих драконів-сексистів?

- До кого?

- Присядь, я маю ідею. Акай точно заперечувати не буде.

Через пів години брат мирно спав на дивані, а я посміхалася, як блаженна: нарешті в моїй голові тихо і я можу думати про будь-що, не побоюючись саркастичних глузувань!

Акай моїй ідеї теж зрадів і охоче перебрався до Андрія на місце його незаконного вовка. І зараз брат та його нова крилата іпостась мирно відпочивали. Дихання у хлопця було повільне, спокійне, і в цілому все було добре, ось тільки у Андрія були не повністю заплющені очі, і це виглядало... моторошно. Я не втрималася і нахилилася до брата, заплющуючи його очі долонькою.

І саме в цей момент двері різко відчинилися, і в кімнату, як сніговий вихор, влетів Гліб.

Подивився на нерухоме тіло Андрія, простежив, як я закриваю його очі... Застиг. Побілів.

- Це не те, про що ти подумав! - Ця бісова фраза-кліше таки зірвалася з моїх губ. - Він живий! Він спить! Він дракон! А я більше ні! -  затараторила я. Мені здавалося дуже важливим донести до Гліба всю суть найкоротшими фразами, адже уявляю, про що він подумав.

- Господи, Костоправ, ти в могилу мене зведеш! - зітхнув ватажок вовків з полегшенням.

- Ще пів години тому у мене був саме такий план.

- І що змінилося? - голос Гліба перейшов на низьке гарчання і чоловік повільно підійшов до мене.

І знову я потрапила в полон його сірих очей, його погляду - голодного, жадібного.

Так, Костоправ! Не здавати позиції!

- Черга, - буркнула, відкашлявши грудку в горлі.

– Що? - Чоловік здивовано моргнув, з деяким зусиллям відводячи погляд від моїх очей і руйнуючи дію магнетизму.

Можу закластися, що він чекав від мене якогось романтичного зізнання, що, побачивши його, я вся розтанула і забула про колишні суперечки... І це, до речі, було не так вже й далеко від правди.

- Черга, кажу. Я саме збиралася йти вбивати тебе, як з'явився мій брат - він же твій найкращий друг - і заявив, що спочатку я мушу вбити його. А для мене, знаєш, два вбивства на день забагато, я все-таки тендітна дівчинка.

Гліб широко посміхнувся і визирнув у коридор:

- Жук, підійти!

- Так, Глібе Юрійовичу! - на порозі кімнати миттю виник вищезгаданий перевертень.

- Стеж за Андрієм. Якщо він прокинеться або щось тебе насторожить - клич чергового лікаря і мене. І ні ногою від нього!

- Слухаюсь, бос.

- А нам із моєю... емм... Настею поговорити треба, - вже дивлячись на мене, додав Гліб Юрійович і за ручку повів мене у бік свого кабінету.

"З моєю... емм... Настею", - посміхнулася я про себе, гадаючи які слова насправді хотів сказати чоловік.

І все-таки до біса добре було йти з Глібом поруч, вдихати запах його парфуму... і усвідомлювати, що ми тепер одружені. Навсправжки. Значить, для нього це не була гра, він ще тоді планував легалізувати стосунки кішок та вовків.