Читати книгу - "Настя і вовки. Пробуди в мені звіра, Марія Люта"

Так, я, звичайно, казала, що заміж ні ногою, але зараз мені це не здавалося передчасним чи неправильним. І я, звісно, ще приб'ю Гліба за те, що він обманом заманив мене у пута шлюбу, але якось потім.

- Сідай, Костоправ, - Гліб показав мені на стілець і начепив найсерйозніший вираз обличчя. Було відчуття, що до кабінету директора школи за погану поведінку потрапила. Хоча звідки мені знати - адже я старанна учениця була і таке інше...

Сам же чоловік уперся руками в протилежний край столу:

- Ти що таке витворяєш!?

Точно, виховувати мене зібрався. Ну-ну!

- Спочатку ти цілуєшся в мене на очах зі своїм колишнім чоловіком! Я весь ранок злий  ходжу, роздратований, на людей кидаюся...

Я ж мрійливо дивлюсь у вікно і тихенько бормочу собі під ніс:

- Може, й добре, що ми так таємно одружилися. Весілля перевертнів - справа клопітна. Та й дядько Петро точно напився б, і притяг би свій акордеон...

Гліб же ніби не чув мене і продовжував гнівну тираду:

- І тільки заспокоївся, як на тобі: Костоправ знову щось начудила! - Гліб Юрійович тицьнув пальцем у записку на столі.

- Та й зекономили знову, таки. Часи зараз страшні - зайві витрати ні до чого, - бубню тихесенько, не дивлячись на чоловіка.

- Та що було в тебе в голові? Ти лише послухай: "У вигляді величезної дикої кішки накинулася на беззахисних мирних дівчат і збезчестила їх!"

Я не витримала і поперхнулася: що це за жах? Гліб же молодець, навіть не посміхнувся і з найгрізнішим виглядом продовжив:

- І насамкінець: я трохи інфаркт не отримав, коли дізнався, що ти Андрія умертвити зібралася. Невже складно було мене хоч до відома поставити, адже я і справді ледь  з глузду не з'їхав! Вдруге його смерть я точно не пережив би. Хіба коли він буде поважним старцем і заробить собі цироз печінки.

- Без подарунків залишилися, це так - сумно... - я знову взялася за своє.

- Костоправ! Що ти там постійно бубниш!? – Гліб Юрійович грізно зсунув брови і погрозливо схилився над столом.

– Що? - Стрепенулась я.  - Та говорю, що без подарунків залишилися – це погано, а що без п'яних родичів обійшлися – це добре. І взагалі: сказав би, що одружилися ми навсправжки – жодного поцілунку з колишнім не побачив би і на людей потім не кидався. А "бідні дівчата" хай хоч подряпину пред'являть чи свідка знайдуть. Черговий з поста не рахується - він на моєму боці. Щодо Андрія...

- Стривай, що ти там про одруження говорила? – Голос Гліба раптом став таким ніжним-ніжним, і теплим – я ніколи ще такого не чула. І мені відразу стало так добре, і купа метеликів  у животі, і передзвін дзвіночків...

- Що чого ж ти, дурню, одразу мені про свої плани та наміри не розповів? Я ж думала, що ти просто граєшся зі мною!

- Я ніколи не грався з тобою, Насте, - Гліб підійшов до мене і взяв за підборіддя. - Запам'ятай це.

 -  Чому ж ти мовчав?

- Я не міг бути впевненим, що щось вийде нарити. Я направив десяток дослідників у різні бібліотеки світу, але всі дані про дружбу вовків та котів були знищені. Тільки після битви в Кіото я зрозумів, що шукати прямо про дуружбу наших видів  - то марна справа, ці згадки давно і ретельно підчищені. Нам же варто рити  в інших розділах - у тих, які присвячені збільшенню сили перевертнів. І ось у Празі тиждень тому ми знайшли сувій, який стверджував, що для вовка немає кращої пари, ніж кішка. Їхня сила дуже різна, але за належних умов, протилежності об'єднуються і потенціюють один одного. Разом наші види стають найсильнішими.

- І це стало комусь заважати?

- Людям, драконам... Вони оголосили негласну інформаційну війну, вели жорстку пропаганду - і ось через сторіччя нми стали найлютішими ворогами.

- Тобто якби ти нічого не знайшов...

- Я б все одно не розлучився б із тобою. Закрив би у комірчині і сховав би від усього світу.

- Негідник. Я б втекла через п'ять хвилин, - я скорчила грізну пику, але очі мої при цьому сміялися.

Гліб же нахилився і, закопавшись у моє волосся, млосно прошепотів, торкаючись губами шиї:

- Мені так тебе не вистачало...