Читати книгу - "Королівство шахраїв"

зробив неймовірно. Але це я завжди цілую тебе першою.

— Нам слід це змінити, — запропонував він і завалився на неї.

— Матаясе?

— Нічого страшного. Мені потрібно було знову побачити тебе.

— Матаясе... ох, Святі. — Його пальто відхилилося, і Ніна побачила в хлопцевому животі вогнепальну рану. Його сорочка просякла кров’ю. — Допоможіть! — закричала вона. — Хто завгодно, допоможіть! — Але вулиці були безлюдними. Двері замкнутими. Вікна зачиненими. — Інеж! — крикнула Ніна.

Він був занадто важкий. Вони опустилися на бруківку, і Ніна обережно колисала Матаясову голову на колінах. Інеж уже бігла до них.

— Що сталося? — запитала вона.

— Його підстрелили. Ох, Святі, Матаясе, хто це зробив? — У них було так багато ворогів.

— Пусте, — озвався він. Його дихання лунало дивно й уривчасто. — Я хотів лише ще раз побачити тебе. Сказати тобі...

— Приведи Кувея, — наказала Марі Ніна. — Чи Каза. У нього є парем. Ти мусиш принести її мені. Я можу його врятувати. Я можу його зцілити. — Та чи було це взагалі правдою? Якщо вона проковтне наркотик, чи стане її сила такою, як була? Вона може спробувати. Вона мусить спробувати.

Матаяс навдивовижу сильно схопив її за руку. Вона була мокрою від його власної крові.

— Ніно, ні.

— Я зможу побороти її вдруге. Я можу зцілити тебе, а потім удруге побороти її.

— Не варто ризикувати.

— Варто ризикнути всім, — заперечила дівчина. — Матаясе...

— Мені потрібно, щоб ти врятувала інших.

— Кого інших? — розпачливо перепитала вона.

— Інших дрюскелле. Заприсягнися, що ти принаймні спробуєш допомогти їм, змусиш їх прозріти.

— Ми поїдемо туди разом, Матаясе. Будемо шпигунами. Женя нас перекроїть, і ми поїдемо до Фієрди разом. Я носитиму всі потворні плетені камізельки, які ти захочеш.

— Повертайся додому, до Равки, Ніно. Будь вільною, якою ти маєш бути. Будь воїном, яким ти завжди була. Але збережи трохи милосердя до мого народу. Повинна існувати Фієрда, яку варто врятувати. Пообіцяй мені.

— Обіцяю. — Слова більше нагадували схлипування.

— Моє покликання — захищати тебе. Навіть після смерті я знайду спосіб це робити. — Матаяс міцніше стиснув Нінину руку. — Поховай мене так, щоб я зміг піти до Джела. Поховай мене так, щоб я міг пустити коріння й поплисти за водою на північ.

— Обіцяю, Матаясе. Я відведу тебе додому.

— Ніно, — сказав він, притискаючи її руку до серця, — я вже вдома.

Світло в його очах згасло. Груди під її руками застигли.

Ніна закричала, цей стогін вирвався з тієї темряви, де ще кілька хвилин тому було її серце. Вона потяглася до його пульсу, до світла й сили, якими був Матаяс. «Якби я мала свою силу. Якби я ніколи не куштувала парем. Якби я мала парем». Вона відчула довкола себе річку, чорні води смутку. Ніна кинулася в холод.

Матаясові груди здійнялися, тіло здригнулося.

— Повертайся до мене, — шепотіла дівчина. — Повертайся.

Вона могла це зробити. Вона могла дати йому нове життя, життя, народжене з глибокої води. Він не був звичайний чоловік. Він був Матаяс, її хоробрий фієрданець.

— Повертайся, — наполягала вона. Він дихав. Матаясові повіки стріпонулися й розчахнулися. Очі світилися чорним.

— Матаясе, — прошепотіла Серцетлумачниця, — скажи моє ім’я.

— Ніно.

Його голос, його чарівний голос. Він був такий самий. Ніна стиснула хлопцеву руку, шукаючи його в чорному погляді. Але Матаясові очі були кольору північної криги, блакитні, чисті. Усе було не так.

Інеж уклякла поруч із нею.

— Ніно, дозволь йому піти.

— Я не можу.

Мара обійняла дівчину за плечі.

— Дозволь йому піти до його бога.

— Він мусить бути тут, зі мною.

Ніна торкнулася його холодної щоки. Мусить бути спосіб повернути його, виправити все. Скільки неможливого вони зробили разом?

— Ти знову зустрінеш його в наступному житті, — заспокоювала Інеж. — Але тільки за умови, якщо змиришся зараз.

Вони були споріднені душі, солдати, яким судилося воювати одне проти одного, знайти одне одного й занадто швидко одне одного втратити. Вона не триматиме його тут. Тільки не таким чином.

— Тоді в наступному житті, — прошепотіла Ніна. — Іди. — Вона спостерігала, як його очі знову заплющилися. — Фарвелл, — сказала дівчина фієрданською. — Нехай береже тебе Джел, поки я не зможу знову цього зробити.

40. Матаяс

атаясові знову наснився сон. Сон про неї. Навколо нього лютувала буря, далеко відносячи Нінин голос. Утім, на серці в нього було легко. Чомусь він знав, що вона буде в безпеці, що знайде прихисток від холоду. Він знову був на кризі та чув, як десь виють вовки. Але цього разу Матаяс знав: вони запрошують його додому.

41. Вілан

ілан сидів на лаві неподалік від вівтаря церкви між Еліс та Джаспером. Равканці, шуанці та фієрданці побилися навкулачки; у результаті в кількох солдатів з’явилися синці й потекла кров, а фієрданському послу вивихнули плече. Звідусіль чулися розлючені розмови про торговельні санкції та покарання. Утім, тепер навколо вже встановилася якась подоба порядку. Більшість відвідувачів аукціону вже давно втекли самі або їх вигнала на вулицю міська варта. Шуанці пішли, погрожуючи воєнними діями у відповідь на смерть одного зі своїх громадян.

Фієрданці, вочевидь, помаршували до дверей Ратуші з вимогами знайти й заарештувати Матаяса Гелвара, але там їм повідомили, що невідкладні протичумні заходи забороняють скупчення людей. Вони мусили негайно повернутися до посольства, інакше ризикували, що їх приберуть із вулиць силою.

Люди відбулися синцями та струсами мозку, і Вілан чув, що юрба, панічно поспішаючи до дверей церкви, затоптала якусь жіночку і зламала їй руку. Утім, на лікування до шпиталів та клінік потрапило небагато людей. Ніхто не хотів ризикувати підхопити чуму, що ширилася Бочкою. Біля вівтаря залишилися лише члени Торговельної Ради та кілька офіцерів міської варти, які сварилися приглушеними голосами, подекуди зриваючись на крик.

Вілан, Джаспер, Еліс та її покоївка опинилися в лещатах міської варти, і хлопчик сподівався, що Каз мав рацію, коли наполягав, аби він залишався в церкві. Щодо офіцерів, він сам був непевен у свої відчуттях — вони його захищають чи тримають під