Читати книгу - "Поліція"

У Харрі не було свідка. Тобто була та, кого він обрав із самісінького початку. Стілець для свідка з його боку вівтаря був порожній, але на ньому стояла фотографія Беати Льонн.

Вони вже наблизились. Харрі ні на секунду не відводив од неї погляду.

Вона не розуміла. Як людина з таким напруженим життям — він міг цілі дні, майже не розмовляючи, занурюватися у власний світ, де могло або не відбуватися жодних подій, або їх було занадто багато, несподівано перемикався й отримував від життя усе — кожну секунду, кожну десяту і соту частинку, що тріпотіла в ньому усіма нюансами, — усе це виразити? Всього кількома словами, вимовленими спокійним хрипким голосом, він міг виразити більше емоцій, інформації, подиву, дурості й розуміння, аніж усі зустрінуті нею базіки виражали, скажімо, впродовж обіду із семи страв, як-от на прийомах…

І потім, цей погляд. Спокійний, майже сором’язливий погляд був здатен тримати людину в напрузі, змушував її бути, відчувати повноту життя…

Ракель Фауке нарешті знайшли того чоловіка, якого кохала, й одружувалася з ним.

Харрі дивився на жінку, що стояла перед ним. Вона була така прекрасна, що у нього на очі навернулися сльози. Він просто такого не чекав. Не чекав, що вона буде така гарна. Звичайно, було зрозуміло, що Ракель Фауке приголомшливо виглядатиме у білій вінчальній сукні. Але саме такої реакції він від себе не чекав. Харрі найбільше зараз хотілося, щоб церемонія забрала не надто багато часу, а священик не здавався занадто врочистим. І щоб сам він, як завжди, коли його охоплюють сильні емоції, залишався стриманим, врівноваженим і трохи відстороненим спостерігачем отого потоку відчуттів усього загалу — насупроти власній незворушності. Принаймні він вирішив якнайкраще тримати роль, адже це саме він наполіг на церковній церемонії. І ось тепер він стоїть тут, а очі його наповнюються слізьми, щирими й щедрими. Харрі моргнув, і Ракель зустрілася з ним очима. Вона дивилася на нього не тим поглядом, що говорить: "Зараз я дивлюся на тебе, й усі присутні бачать, що я намагаюся виглядати якомога щасливішою".

Ні, вона дивилася на нього поглядом товариша по команді.

Поглядом людини, що говорить: "Ми з цим впораємося, ти і я. Let’s put on a show[48]".

А потім вона усміхнулася. І Харрі відчув, що теж усміхається, хоча й не знав, хто це зробив перший. Він помітив, що Ракель тремтить, бо стримує сміх, свою не зовсім доречну реакцію, і це настільки переповнює її, що ось-ось вирветься назовні. Серйозні ситуації зазвичай викликали у неї саме таку реакцію. Як і у нього. І щоб не розсміятися, він швидко перевів погляд на Олега. Але це не допомогло, бо, як на те, і хлопець, здавалося, теж ось-ось чмихне у зовсім непідходящу мить. Він врятувався тим, що опустив голову і приплющив очі.

"Оце команда", — з гордістю подумав Харрі, переводячи погляд на священика.

Його команда теж затримала ката поліцейських.

Ракель правильно зрозуміла смс. "Не давай Олегу подивитися на подарунок". Повідомлення було надійно зашифроване, у Арнольда Фолкестада не повинно було виникнути жодних підозр. І воно було чітке, Ракель мала зрозуміти, чого він хоче. Старий трюк із подарунком на день народження.

Отож, коли він увійшов, вона обійняла його і витягла те, що він засунув за ремінь на спині, а потім стала задкувати, тримаючи витягнуті руки перед собою, щоб чоловік, котрий був позаду, не побачив, що вона тримає в руках заряджену і зняту із запобіжника "Одесу".

Ще більше заспокоювало те, що навіть Олег усе збагнув водномить. Він сидів тихо, як миша, щоб не заважати тому, що відбувається, — щоб усе не зірвалося. Власне, він завжди знав про цей трюк, але ніколи не подавав виду. Оце команда!

Ця злагодженість дій змусила Арнольда Фолкестада підійти до Харрі так близько, що Ракель, опинившись у нього за спиною, змогла вийти вперед і вистрелити в скроню Фолкестаду зблизька у той момент, коли він збирався позбавити життя Харрі.

Шалена непереможна команда, ось ким вони були!

Харрі шмигнув носом і подумав, чи зможе він оті кляті сльозинки втримати в кутиках очей, чи таки доведеться витерти їх, коли вони зрадливо покотяться по щоках? Хай йому абищо, чи хустка хоч є…

Ракель гадала, чому він наполягав на тому, щоб їх повінчали в церкві. Наскільки їй було відомо, церемонної побожності в ньому було стільки ж, скільки в якійсь хімічній формулі. У неї — те саме, попри католицьке виховання. Але Харрі відповів, що він дав-таки обіцянку. Богові, там, перед їхнім будинком: якщо усе скінчиться добре, він (хай уже буде) засвідчить їхній шлюб отією ритуальною церемонією і перед людьми, і перед Богом. І тоді Ракель голосно розсміялася, сказала, що це в нього ніяка не віра, а гра в покер на щиглі, хлоп’яцтво. Але вона все’дно любить його, і нехай уже й церква…

А коли звільнили Олега, то просто мовчки стояли довгу блаженну мить, притулившись одне до одного й погладжуючи: невже всі цілі й неушкоджені? Здавалося, звук і запах пострілу все ще витають між ними, і треба дочекатися, поки вони розвіються, перш ніж почати щось робити. Потім Харрі попросив усіх сісти за кухонний стіл і налив кожному по чашці кави з увімкненої кавоварки. Він мимоволі подумав: а якби Арнольду Фолкестаду вдалося убити їх усіх, чи згадав би і вимкнув він кавоварку, йдучи з їхнього будинку?

Харрі всівся, зробив ковток кави, подивився на труп у передпокої, а обернувшись назад до столу, побачив в очах Ракелі питання: чому він досі не зателефонував до поліції?

Харрі зробив ще один ковток, кивнув на пістолет "Одеса", що лежав на столі, і подивився на неї. Вона була розумною жінкою, тому їй просто потрібно було дати трохи подумати, і вона збагне: щойно Харрі подзвонить, він тим самим відправить Олега до в’язниці.

І тоді Ракель розуміюче кивнула. Як тільки криміналісти проведуть експертизу "Одеси", щоб упевнитися, що куля, яку судові медики виймуть з голови Фолкестада, випущена саме з цього пістолета, вони негайно пов’яжуть його зі старим убивством Густо Ганссена. Але ж пістолет, з якого застрелили Густо, досі так і не було знайдено. До того ж не щодня — і навіть не щороку — людей вбивали кулею з