Читати книгу - "Грішна одержимість, Кейтрін Шкроб"

Хоч умови Нестора мене влаштовують, все одно досі відчуваю коливання терезів, які досі ніяк не врівноважаться. Хіба може бути інакше? Від мого вибору залежить моє майбутнє, а ще я не маю жодних гарантій, що коли Нестора випустять, наша з ним історія кохання писатиметься з того місця, на якому все зупинилося.

Під’їхавши до будинку, вперше дивлюся на нього не як робітниця, а як “повноправна господарка”. Цього ж хотів навіть сам Нестор, а я мріяла ще задовго до його бажання.

Біля дверей Панас підносить палець, на якому гойдається золотого кольору ключ. 

— Він — ваш, Олесю.

— Дякую.

— Кому? Мені? — усміхається він.

Прокручую у щілині ключ й одразу у коридорі відчуваю знайомий аромат лаванди. Роззираюся й відчуваю, наче щось у будинку змінилося, хоча й візуально ніяких змін не відбулося. Дубовим паркетом повільно ступаю вглиб оселі, але вже сама. Машинально повертаю до дитячої кімнати, і помічаю, як солодко спить у своєму ліжечку Емма. Уявляю, як вона мені зрадіє, і через це мимовільно на обличчі вимальовується широка усмішка. 

— Залишишся назовсім? — ззаду звучить голос Нелі Яківни, що змушує мене здригнутися. 

Коли вона увійшла?

Знову зосереджую погляд на маляті, вкритому рожевою ковдрочкою, й впевнено даю Нелі Яківні ствердну відповідь. Рішення прийнято, і відтепер я вперше відчуваю, що про нього не пошкодую.