Читати книгу - "Вічне життя Смерті, Лю Цисінь"

місто. — Його очі палали, коли він показав пальцем угору. — Розумієте, що вони хочуть у нас відняти? Не Зоряне кільце чи надію на побудову надшвидкісних кораблів, а весь Усесвіт за межами Сонячної системи! Вони намагаються відібрати у нас мільярди інших дивовижних світів! У нас, наших дітей та онуків, зачинивши усіх у в’язниці радіусом 50 астрономічних одиниць, яка зветься Сонячною системою! Ми боремося за свободу, за те, щоби бути вільними людьми у цілому Всесвіті! Ми нічим не відрізняємося від поборників за свободу минулого і стоятимемо до останнього! Я зараз говорю від імені всіх, хто записався у сили самооборони міста.

Решта вояків із похмурою рішучістю кивками підтримали сказане.

У майбутньому Чен Сінь незліченну кількість разів обмірковувала промову цього солдата, але зараз його слова не знайшли відгуку в її серці. Вона відчувала, як душу поглинає морок страху. Раптом на неї нахлинуло відчуття 130-річної давнини, коли вона стояла біля будівлі ООН із дитиною на руках і жадала лише одного — захистити це маля від усього злого у світі.

— Ти все ще тримаєш слово? — запитала вона у Вейда.

Вейд у відповідь кивнув.

— Навіщо тоді я тебе кликав би сюди?

— Гаразд. Негайно скасуйте приготування до збройного опору, передайте всі набої з антиматерії Федеральному уряду. Відішліть особливу вказівку зробити те саме інфільтрованим агентам в інших містах!

Погляди всіх вояків зупинилися на ній, ніби прагнучи спопелити. Сили протиборчих сторін були дуже нерівними: вона протистояла холоднокровним машинам війни, кожна з яких була екіпірована зброєю потужністю в сотні ядерних бомб. Очолювані божевільним упертюхом, вони були готові перетворитися на чорний молох, здатний передавити все навколо. А вона — лише слабка жінка, за словами Вейда — просто дівчисько для цієї епохи, нездатне спинити обертання цього молоху війни. Але вона мусила зробити все, що залежало від неї.

Проте все сталося не так, як вона очікувала. Бог війни відвернув від неї свій погляд разом із поглядами вояків, які повернулися до Вейда. Здавалося, що поступово напруга спадала, але Чен Сінь ще важко було вдихнути. Вейд не відповідав на питальні погляди, а просто не зводив очей із крихітної платформи під скляним ковпаком, яка могла урухомлювати предмети за допомогою сили кривизни простору. Зараз платформа із волосиною Чен Сінь нагадувала священний вівтар, і вона могла уявити, як Вейд раніше збирав довкола нього вірних поплічників для оголошення війни уряду.

— Тобі слід обміркувати все ще раз, — нарешті подав голос Вейд.

— Тут нічого обговорювати, — рішучим голосом заперечила Чен Сінь. — Я повторюю свою волю: припиніть чинити опір і віддайте всі запаси антиматерії, наявні в Зоряному кільці.

Вейд підняв голову і рідкісним для нього прохальним, безпомічним тоном сказав:

— Якщо ми відмовляємося від своєї людської природи, то втрачаємо багато чого. Але якщо заперечуємо своє тваринне єство, то ризикуємо втратити все.

— Мій вибір — зберегти людську подобу, — відповіла Чен Сінь, обводячи поглядом присутніх. — Сподіваюся, що й ваш — також.

Бі Юньфен хотів щось заперечити, але Вейд махнув рукою, і той замовк. Його очі потьмяніли. Щось згасло в них назавжди. Прожиті роки вмить напосіли на його плечі, знесиливши і забравши вогник життя. Ухопившись рукою за металеву платформу, він із зусиллям опустився в крісло, вчасно кимось підсунуте. Потім здійняв руку й показав на платформу перед собою:

— Складайте зброю. Залиште всю амуніцію тут.

Спочатку ніхто не поворухнувся, але Чен Сінь відчула, ніби задушлива темрява почала потроху розсіюватися. Погляди вояків більше не концентрувалися на Вейді. Нарешті перший юнак підійшов і поклав на платформу два патронташі. Хоча він зробив це якнайобережніше, голосний звук удару набоїв об метал змусив Чен Сінь здригнутися. Патронташі нагадували двох золотих змій, які причаїлися на платформі. Підійшов інший чоловік, який поклав свої бандольєри, а за ним прослідувала й решта присутніх. Незабаром на платформі височіла ціла золота піраміда. Після того як остання золотиста куля опустилася на купу, звук, що нагадував шелест дощу, припинився, і тиша знову огорнула присутніх.

— Накажіть усім нашим військовим формуванням в усіх кінцях бункерного світу скласти зброю і здатися Федеральному уряду. Міська влада співпрацюватиме з флотом, щоб федеральна влада встановила контроль над містом, та утримуватиметься від будь-яких агресивних дій, — сказав Вейд.

— Слухаємося, — відповів хтось із натовпу. Не оперезані золотими патронташами, вояки в чорних скафандрах випромінювали ще більше темряви й стали ще зловіснішими.

Вейд махнув рукою, розпускаючи сили самооборони. Вони мовчки залишили залу, темна хмара зникла, повернувши приміщенню звичний рівень освітлення. Вейд насилу піднявся й обійшов золотаву гору набоїв із антиматерією. Відкривши прозорий ковпак, він легко дмухнув на платформу, змітаючи волосся Чен Сінь. Повернувши ковпак на місце, Вейд обернувся до неї й з легкою посмішкою вимовив:

— Бачиш, дівчисько, я тримаю слово.

***

Після завершення інциденту в Зоряному кільці Федеральний уряд не одразу сповістив населення про існування зброї з антиматерією. Міжнародне співтовариство вважало, що конфлікт розв’язався очікувано, і не приділяло цій події багато уваги. Як розробник циркумсолярного прискорювача, компанія «Зоряне кільце» мала значний авторитет у світі, й громадська думка схилялася до відмови від будь-якого переслідування винних у цьому інциденті осіб. Більше того, громадськість вважала, що Зоряному кільцю треба якомога швидше повернути права самоврядування, якщо містяни пообіцяють більше ніколи не займатися дослідженнями й розробкою двигунів криволінійного прискорення. А за умови підпорядкування та постійного суворого моніторингу діяльності з боку федеральної влади їм слід і надалі дозволити провадити іншу наукову та бізнесову діяльність.

Проте, коли за тиждень штаб флоту Федерації продемонстрував світові захоплені набої із зарядом антиматерії, людство було шоковане горою концентрованої смерті.

Компанія «Зоряне кільце» була оголошена поза законом. Федеральний уряд конфіскував усі її активи й встановив контроль над циркумсолярним прискорювачем. Флот Федерації почав контролювати космічне місто, розпустив Академію наук та Інженерний інститут. Було заарештовано понад 300 осіб серед керівників «Зоряного кільця», включаючи Вейда та сили самооборони в повному складі.

Федеральний суд Сонячної системи засудив Томаса Вейда до смертної кари за злочини проти людства, військові злочини та порушення Закону про заборону розробки криволінійних рушіїв.

***

Чен Сінь провідала Вейда в центрі ув’язнення біля будівлі Верховного Федерального суду, що розташовувався в космічному місті Земля І — столиці Федерації Сонячної системи. Вона мовчки дивилася через прозорий екран на Вейда, який перебував у стерильній білій камері. Вона побачила, що 110-річний старий має абсолютно безтурботний вигляд, немов гладінь пересихаючої калюжі, якою вже не пробігають брижі.

Чен Сінь просунула крізь маленьке віконце в захис­ному екрані коробку сигар, яку придбала на плавучому ринку в Океанії І. Відкривши дерев’яну коробку, Вейд узяв три сигари з десяти, які там лишилися, а потім повернув подарунок Чен Сінь.

— Мені вистачить, — промовив він.

— Розкажи мені більше про себе: кар’єру, життєві події, аби я мала змогу донести цю інформацію наступним поколінням, — відповіла Чен Сінь.

Вейд злегка похитав головою.

— Я лише один із безлічі смертних. Нема про що говорити.

Чен Сінь розуміла, що, окрім прозорого бар’єра, їх розділяє найглибша прірва у світі, здолати яку