Читати книгу - "Королівство криги, Анна Мінаєва"

— Ні! — я стисла в долоні монету і скинула погляд на дівчину. — Я сама знищу його. Без допомоги Вісників. Вважайте це моїми принципами.

— Це безглуздо, — хитнула головою наймана вбивця. — Та це ваше рішення, моя королево. Однак, я не відмовляюся від свого подарунка. Як оберете ім’я того, кому дістанеться ця монета — запаліть свічку уночі в найвищій вежі. І залиште біля неї монету з ім’ям на папері.

— Ваша величносте! — голос пролунав над плечем. Я тілько-но озирнулася, щоб побачили лорда Тормейта, який наближався до нас. Чоловік зробив ще два кроки, щоб додати. — Чи можна запросити вас на танець? Не хотілося б щоб ви сумували у такий день.

— А я не сумую, лорде Тормейт, — відгукнулася я, повертаючись обличчям до Вісниці, — мене розважає…

Але, як і варто було очікувати, дівчини з хрипким голосом біля мене вже не було. А про її появу нагадувала лише монета, яку я стискала в долоні. Монета, яка могла пророкувати смерть моєму найстрашнішому ворогу.

— А хоча знаєте, барон, я з вами потанцюю.

Алар посміхнувся, навіть не уявляючи того, що щойно зі мною відбулося, і простяг руку, запрошуючи до танцю.