Читати книгу - "Дамір, Iрина Давидова"

— Я не переживаю, дорога! Але ніхто не буде кричати на мою невістку! Якщо так хочеться, Даміре, йди он на охорону кричи!

— Мам, ти начебто мене повинна захищати? Ні? — жартівливо перепитав я, зовсім не ображаючись на неї.

— Ні, коли йдеться про цю дівчинку.

— Так, а хто тут кричить? — почувся голос з другого поверху.

— Мамусю, послухай..., — почала Лія, але їй знову не дали сказати.

— Ти мовчи, взагалі, негоже з чоловіком сваритися, — спокійно промовила Валерія Євгенівна, спустившись на перший поверх.

— Я з ним не сварилася, — відповіла дівчина, і розвернувшись, попрямувала до сходів, напевно збираючись повернутися до дочки.

— Кави випити, чи що, — задумливо промовив я, чухаючи підборіддя.

— Перед дівчиною вибачся, охламон! — чомусь мама, яка до речі, тримала в руках рушник,  стукнула мене ним по плечу.

— Мам, мене на роботі всі мужики бояться, а ти мені ледве до грудей дістаєш, ще й задираєш. Завжди тобі дивувався.

— А ти куди пішла? — запитала теща у дочки, спостерігаючи як та піднімається сходами.

— Ой, все мам, не до цього зараз, — відмахнулася вона, а я зойкнув, тільки не від слів, а від чергового удару рушником.

— Мам, ну досить, хочеться помахати рушником, йди охорону поганяй, або Кирила. Його точно не завадить відлупцювати.

— Так, стоп-стоп-стоп! — зупинившись біля перил, задумливо вимовила Лія, виставивши перед собою руки долонями вперед.

— Ну, я пішов, у мене ще незавершені справи залишилися.

— З яким таким чоловіком я сварюся, мам? — раптом Лія збагнула зміст слів мами.

— Аліно, а ходімо вечерю готувати, а то Варвара Михайлівна сьогодні втомилася, — похопилася жінка і, підхопивши маму під руку, попрямувала в кухню.

— Даміре, — покликала мене мала, але ми почули тихий плач і відразу ж рвонули до дочки.

— Бабусі, швидко суміш приготувати, — на ходу кинув я, і поспішив, щоб Лія не закрила від мене двері.

Опинившись в спальні, я помітив, як кохана дбайливо взяла на руки Лапочку, і несподівано зморщила носик, розуміючи, що щось не так.

— Донечко моя маленька, яка ж ти розумна дівчинка у мене, як все вчасно, — похвалила вона Ліку, і, схилившись поцілувала в чоло.

Я швидко постелив пелюшку на пеленальний столик, який знаходився над тумбочкою біля ліжечка і почав шукати свіжі речі й памперс.

— Твій батько схоже завинив, і зараз буде тебе мити, — продовжувала мило розмовляти з дитиною Лія. — Не плач, Лапочко, не треба.

Поки вона роздягала немовля і знімала брудний памперс, я пройшов у ванну і налаштував теплу воду, а потім прийняв дочку з її рук, збираючись вимити попку, не хвилюючись про неприємні запахи.

— Помстилася за маму, молодець, доню, продовжуй в тому ж дусі. Тільки не плач, ми зараз все відмиємо, і будеш найпахучішою дівчинкою в світі, — пообіцяв я, і намиливши попку дитячим милом, почав змивати.

— Ти це робиш з обожнюванням і так спритно, ніби...

— Ніби? — насухо витерши вже чисту попку, ми повернулися до столика, я взяв з рук Лії памперс і почав надягати його на дочку. — Ти ж сама знаєш, що вона найдорожче в житті.

— Вона вміщається у тебе в одній руці, — посміхнувшись, знизала плечима, і ми стали разом наряджати нашу принцесу.

Ліка вже практично перестала плакати, зрідка схлипуючи і уважно спостерігаючи за нами. Я намагався обережно витерти сльози з крихітного обличчя, а Лія одягала повзунки і сорочечку, я ж, взявши шапочку, сам ледь торкаючись головки, нарядив свою красуню. Задивився на неї, дивуючись, як такий маленький клубочок може викликати бурю почуттів в душі, причому таких почуттів, що за її щастя готовий порвати всіх. Очки-намистинки, губки немов маленький бантик і сама неймовірно крихітна донечка — вона наш світ, без якої все просто завалиться.

— Слава Богу, донька пішла в тебе, така ж мініатюрна і красива.

— Згодна, синку, а то пішла б у тебе, і була б такою ж височенною і величезною, то Лії було б важко народжувати, — зауважила мама, принісши пляшку з сумішшю.

— Дякую Вам, Аліно Семенівно, — подякувала Лія і взяла пляшечку з її рук.

— Онучко, спуску їм не давай, — підморгнула вона Ангеліці, і одразу додала, — а ти, мила, клич, якщо напирати буде.

Мама чудово знала, що я ніколи не заподію шкоди жінці, і тепер просто мене дратувала, на що я по-доброму посміхнувся.

Цього разу ми знову годували Лапочку разом, в тому ж положенні. І як би Лія не боялася мене, хоч як мені показувала свій страх, я все одно бачив, що її тягнуло до мене, нехай вона поки сама цього не розуміла. Але одного разу прийде час і вона зможе повністю довіритися і відкритися, а я буду чекати стільки, скільки буде потрібно, тільки заради її спокою. Таких жінок, як вона, одна на мільйони, і Бог послав Лію саме мені, а я не мав права облажатися, не мав права упустити такий шанс, таку жінку. Не мав права просто утнути дурницю.

— Не роби так ніколи більше, — несподівано промовила Лія, коли дочка заснула у нас на руках, але ми продовжували сидіти в такій же позі.

— Ти про що?

— Якщо ти хочеш, щоб я навчилася довіряти тобі, не роби нічого без моєї згоди.

— Пробач, мала, це все брат влаштував. Але говорити, що я засмучений не буду.

— Ви не запитали моєї думки, — прошепотіла вона, рукою погладжуючи маленький животик дочки.

— Якщо ти скажеш, я оформлю розлучення.

— Гаразд, — кивнула вона і я видихнув, допомагаючи піднятися, щоб покласти Ліку в ліжечко. — Я хочу відпочити, поки Ангеліка спати буде, залишиш мене?