Читати книгу - "Ілюзія Бога"

ми взагалі нічого не можемо сказати про існування чи неіснування Бога. Агностики в дусі ППА вважають, що на це питання не може бути відповіді взагалі, тому вони відкидають саму думку про розміщення на спектрі ймовірностей. Якщо я не можу знати, чи об’єкт, який мені здається зеленим, для вас не має вигляд червоного, це не означає, що ймовірність такого варіанта дорівнює 50 %. У цьому питанні бракує змісту, щоб воно заслуговувало на кількісну оцінку ймовірності. А проте такої помилки часто припускаються (і ми в цьому далі переконаємося), коли, вважаючи, що на питання про існування Бога в принципі не може бути відповіді, роблять висновок, нібито його існування та неіснування однаково ймовірні.

Ця характерна помилка особливо помітна в контексті вимоги підкріплювати думку доказами, яку красномовно виклав Бертран Рассел, скориставшись метафорою небесного чайника31.

Багато правовірних вважають, що саме на скептиках лежить обов’язок спростовувати утверджені догми, тоді як догматики не зобов’язані нічого доводити. Вони, безумовно, помиляються. Якщо я скажу, що десь між Землею і Марсом по еліптичній орбіті навколо Сонця обертається порцеляновий чайник, ніхто не зможе спростувати моєї тези, якщо до неї додати, що надзвичайно малий розмір чайника не дозволяє побачити його навіть у наші найпотужніші телескопи. Якщо ж я, керуючись тим, що мою тезу неможливо спростувати, заявлю, що розумним людям не личить у ній сумніватися, всі подумають, що я верзу нісенітницю. Зате якби існування такого чайника згадувалося в прадавніх книгах, які щонеділі декламують як джерела священних істин та вбивають у голови дітей у школах, то скептичне ставлення до цієї заяви сприймалося б як дивацтво й підстава передати скептика до рук психіатра в нашу просвічену епоху або до вмілих рук інквізитора в давніші часи.

Не марнуватиму зусиль на таку заяву, адже ніхто в наш час, принаймні наскільки мені відомо, не поклоняється чайникам7; проте, якщо доведеться, всі ми готові не вагаючись заявити, що впевнені у відсутності такого чайника на орбіті. Хоча в строгому сенсі нам слід дотримуватися чайникового агностицизму, адже ми не в змозі неспростовно довести, що небесного чайника не існує, на практиці ми відразу стаємо на позицію безчайниковості, тобто заперечуємо існування чайника.

Один мій друг, вихований у юдейській традиції, досі дотримується шабату та інших юдейських звичаїв із поваги до своєї культурної спадщини, але при цьому називає себе «фейним агностиком». На його думку, існування Бога не більш імовірне за існування зубної феї. Жодну з цих гіпотез неможливо спростувати, і вони обидві однаково неймовірні. Він однаковою мірою а-теїст і а-феїст, хоч в обох питаннях зберігає дещицю агностицизму.

Расселів чайник можна замінити незліченною кількістю інших речей, існування яких можна уявити, але не можливо спростувати. Якось видатний американський юрист Кларенс Дарроу зазначив: «Я не вірю в Бога так само, як не вірю в матінку Гуску». Журналіст Ендрю Мюллер дотримується думки, що присвятити себе якійсь релігії «не менш дивно, ніж повірити, що світ має форму ромба, який проноситься всесвітом у клішнях двох величезних зелених лобстерів на ім’я Есмеральда й Кейт»32. Філософи полюбляють обговорювати невидимого для ока, невідчутного на дотик і нечутного для слуху однорога, спростувати існування якого щороку намагаються діти в літньому таборі «Camp Quest»8. Останнім часом в інтернеті набуло популярності божество, існування якого так само важко спростувати, як існування Ягве, — Летюче Локшинне Чудовисько, дотик макаронних щупальців якого вже відчули на собі багато людей33. Мене дуже потішила публікація та значний успіх Євангелія від Летючого Локшинного Чудовиська34. Я не читав його, але хіба потрібно читати благу вість, якщо знаєш, що все в ній — свята правда? До речі, як і мало статися, в Церкві Летючого Локшинного Чудовиська вже відбувся розкол — відокремилася її реформаторська гілка35.

Головна думка, яку я намагався донести в наведених вище прикладах, полягає в тому, що існування вигаданих істот неможливо спростувати, але при цьому ніхто не вважає, що ймовірність їх існування та неіснування однакова. Бертран Рассел зазначав те, що тягар доведення повинні брати на себе віряни, а не безбожники. Я ж додаю до цього, що шанси існування небесного чайника (або локшинного чудовиська, Есмеральди та Кейт, однорога тощо) не дорівнюють шансам їх небуття.

Жодна розумна людина не погодиться, щоб неможливість спростувати існування небесних чайників або зубних фей виступила вирішальним аргументом у важливій дискусії. Ніхто з нас не вважає обов’язковим спростовувати мільйони вигадок, породжених багатою або грайливою фантазією. Мені кумедно спостерігати за реакцією людей, які поцікавилися, чи я атеїст, а у відповідь почули, що вони теж атеїсти щодо Зевса, Аполлона, Амона Ра, Мітри, Ваала, Тора, Одіна, Золотого Теляти та Летючого Локшинного Чудовиська. Просто я маю в своєму атеїстичному активі на одного бога більше.

Усі ми маємо право висловлювати глибокі сумніви аж до цілковитої невіри в існування однорогів, зубних фей, богів Греції, Риму, Єгипту та Скандинавії, хоча в наш час у цьому немає потреби. А ось у випадку авраамівського Бога така потреба є, адже значна частина людей, з якими ми живемо на одній планеті, твердо вірять у його існування. Расселова аналогія з небесним чайником показала, що поширеність віри в Бога (порівняно з вірою в небесні чайники) на рівні логіки не усуває потреби в наведенні доказів, хай навіть у практичному політичному житті може здаватися інакше. У неможливості довести відсутність Бога немає нічого надзвичайного хоча б тому, що ми не можемо з абсолютною переконливістю довести неіснування будь-чого іншого. Має значення не те, чи можливо довести неіснування Бога (бо це неможливо), а те, яка ймовірність його існування. А це вже зовсім інша річ. Деякі припущення, які неможливо раціонально спростувати, бувають значно менш імовірними, ніж інші. Немає жодних підстав відмовлятися від оцінки ймовірності існування Бога. А тим паче підстав вважати, що оскільки його існування не можна ні підтвердити, ні спростувати, то він існує з п’ятдесятивідсотковою ймовірністю. Усе якраз навпаки.

NOMA

Як колись Томас Гакслі робив реверанси на адресу абсолютно безстороннього агностицизму, розміщеного прямо посередині мого спектра з сімома градаціями, те саме роблять і теїсти, рухаючись із його протилежного кінця, але керуючись тими самими міркуваннями. Цим, зокрема, займається богослов Алістер Мак-Ґрат у своїй книжці «Бог Докінза: Гени, меми й походження життя». Після сумлінного й чесного огляду моїх наукових праць у нього залишився тільки один закид — незаперечний, але ганебно слабкий аргумент, що існування Бога неможливо спростувати. Читаючи сторінку за сторінкою працю Мак-Ґрата, я раз у раз писав слово «чайник» на полях тексту. Згадавши про Томаса Гакслі, Мак-Ґрат стверджував: «Набивши оскому безнадійним догматизмом теїстів і атеїстів, якому бракує адекватних емпіричних доказів, Гакслі заявив, що питання про існування Бога неможливо розв’язати за допомогою наукового методу».

Далі він у тому ж дусі цитує Стівена Джея Ґулда: «Повторю для всіх колег стомільйонний раз (від першокурсників до авторів наукових трактатів): наука просто неспроможна своїми перевіреними методами дати відповідь на питання про те, чи керує Бог природою. Ми не заперечуємо й не підтверджуємо цю тезу, а утримуємося від будь-яких коментарів про неї». Та попри впевнений і навіть повчальний тон Ґулда, чи обґрунтовує він свою тезу? Чому ми, науковці, не можемо давати наукові коментарі існуванню Бога? Або чому чайник Рассела чи Летюче Локшинне Чудовисько можна, на відміну від Бога, піддавати сумніву? Невдовзі я продемонструю, що всесвіт, яким заправляє творчий