Читати книгу - "Лікар та душа. Основи логотерапії"

цінностями», які відрізняються від «вічних цінностей» тим, що другі наявні завжди й обов’язкові для кожного. У певному сенсі ці ситуаційні цінності також є завжди й очікують настання слушної миті, коли людина скористається єдиною можливістю їх утілення. Якщо цією можливістю знехтуємо, то втратимо їх безповоротно і ніколи не реалізуємо ситуативного потенціалу, пропустивши своєчасну нагоду.

Отже, фактори унікальності та неповторності є важливими складниками сенсу людського буття. Завдяки сучасній екзистенціальній філософії ми розуміємо, що життя людини є за своєю суттю конкретним та суб’єктивним. Екзистенціалісти наголошують на цих характеристиках, щоб відновити на сцені сучасності моральну відповідальність. Недарма екзистенціальну філософію назвали філософією «заклику». Вона визначає людське життя як унікальне, непрямо спонукаючи кожну людину актуалізувати у своєму житті цю унікальність та неповторність можливостей.

Мета екзистенціального аналізу та логотерапії — привести пацієнта до максимально можливої концентрації та відданості. Тож наше завдання — показати, наскільки життя кожного з нас має унікальну мету, до якої веде лише одна дорога. Людина, йдучи цією дорогою, нагадує пілота літака, якого спрямовують в аеропорт через нічний туман до «сліпого» приземлення. Методика давно відома, радіо­станція в аеропорту передає пілотові два різні сигнали, кожен із яких покриває свою ділянку. Правильний курс — якраз на перетині цих двох ділянок, і тут пілот чує чіткий тон сигналу. Він іде до своєї мети, дотримуючись незмінного тону сигналу. Аналогічно і кожна людина в усіх життєвих ситуаціях завжди має перед собою єдиний і унікальний курс, дотримуючись якого, може досягти реалізації своїх найбільш особистих можливостей.

Але якщо пацієнт стверджує, що він не знає своєї життєвої мети, що унікальні можливості його власного життя для нього неочевидні? Тоді ми можемо тільки відповісти, що невідкладним завданням для нього є знайти дорогу до власної мети, просуваючись до унікальності й неповторності власного життєвого змісту. Якже ж зрозуміти внутрішні можливості кожної людини? Іншими словами, як людина має збагнути відмінність між тим, ким вона є і ким повинна бути. Немає ліпшої відповіді за ту, яку дав Ґете: «Як ми можемо зрозуміти себе? Ніколи через роздуми, а тільки через учинки. Намагайтеся виконувати свої обов’язки, і ви незабаром дізнаєтеся, ким ви є. Але чим є обов’язки? Вимогами конкретного дня».

Трапляються, однак, люди, які визнають винятковий характер своїх життєвих завдань і бажають реалізувати свої конкретні неповторні ситуативні цінності, але які ще вважають свою особисту ситуацію «безнадійною». Ми повинні передусім відповісти на питання, що означає «безнадійна»? Адже людина не може передбачити свого майбутнього. Не може цього зробити хоча б тому, що це знання негайно вплинуло б на її теперішню поведінку, унаслідок чого змінилося б саме майбутнє. Таким чином, майбутнє щоразу змінювалося б, і оригінальне передбачення було б фальшивим.

Оскільки людина не може пророкувати майбутнє, вона ніколи не зможе стверджувати, чи майбутнє містить можливості для реалізації цінностей. Одного темношкірого, якого було засуджено до пожиттєвої каторги, перевозили з Марселя на Острів Диявола. У відкритому морі на пароплаві спалахнула пожежа. Засудженого, надзвичайно сильного чоловіка, звільнено з кайданів, і він урятував життя десяти осіб. Пізніше, з огляду на цей акт героїзму, його вирок було змінено. Якщо цього чоловіка на набережній Марселя запитати, чи решта його життя має сенс, він, мабуть, заперечив би. Ніхто не може знати, що підготувало для нього життя чи які миті величі ще на нього чекають.

Ніхто не має права виправдовуватися своїми недоліками, тобто применшувати власні можливості. Незалежно від того, наскільки людина невдоволена собою, наскільки картає себе через помилки і наскільки суворо осуджує себе, уже те, що вона так чинить, доводить, що вона не є настільки нещасною, як їй здається. Так само як оплакування відносності та суб’єктивності всіх знань і цінностей припускає їх об’єктивність, моральне самоприниження передбачає ідеальну особистість, якою слід бути. Тож той, хто судить себе жорстоко, помічає цінності, намагаючись утілити їх у життя. Прирівнюючи себе до ідеалу, не можна залишатися цілком безвартісним. Бо, осягаючи ідеал, ми досягаємо його рівня, позбавляючись таким чином нікчемності. «Якби наше око не було сонячним, то ніколи б не побачило сонця...»

Те саме стосується і тих узагальнень морального відчаю, які викликають фундаментальні сумніви в моральності людства. Цей тип мислення стверджує, що людина є злою сама по собі, злою за своєю природою22. Але цей різновид етичного Weltschmerz23 не повинен паралізувати будь-чиї етичні дії. Дехто заявляє, що «всі люди є лише егоїстами» і що випадкові акти альтруїзму насправді також є егоїзмом, оскільки вдавання до альтруїзму звільняє від неспокою, викликаного співчуттям. Цим людям відповімо так: елімінація неспокою, викликаного співчуттям, є не причиною, а наслідком; щобільше, те, що ми стверджували щодо життя індивіда, стосується всього людства. І за аналогією з пасмами гір в оцінюванні історії конкретної ери вирішальними є вершини. Життя кількох інтелектуальних чи етичних геніїв чи навіть однієї особи, яку ми по-справжньому любимо, може надати достатньо підстав для виправдання людства в цілому.

Якщо, врешті-решт, погодитися з тим, що вічні та величні ідеали людства повсюдно використовують як засоби досягнення мети в політиці, бізнесі, особистих еротичних пригодах чи марнославстві, ми можемо відповісти: це лише свідчить про нетлінну силу цих ідеалів і показує, що вони є обов’язковими для всіх. Бо якщо такий тип поведінки, щоб бути ефективним, має маскуватися моральністю, то це означає, що моральність є справді ефективною. Вона не могла б бути такою впливовою, якби людство її не шанувало.

Тому завжди є завдання, яке людина має звершити у своєму житті. І людині завжди під силу його виконати. Екзистенціальний аналіз розроблено з метою допомогти індивідові зрозуміти відповідальність за виконання кожного зі своїх завдань. Що більше він зрозуміє це завдання, то ціннішим видаватиметься йому життя. Екзистенціальний аналіз навчає людей сприймати життя як завдання. Але є люди, які йдуть на крок іще далі, вони сприймають життя в ширшому вимірі. Вони здобувають іще й авторитет, із якого виникає завдання. На нашу думку, це найкраща характеристика релігійної людини: вона аналізує своє життя не тільки з погляду відповідальності за виконання своїх завдань, але й із перспективи відповідальності перед тим, хто ті завдання ставить24.

Віднайти своє основне особисте завдання в житті особ­ливо складно невротикам, яким бракує інстинктивного відчуття своїх завдань. Наприклад, жінка знемагала від неврозу нав’язливих станів і зробила все для того (перебільшуючи свої материнські обов’язки), щоб не вивчати психологію, до якої мала талант. На основі знань з індивідуальної психології вона створила теорію про те, що психологія була лише «допоміжним театром війни» і що навчання — це невротичний «arrangement». Відмовившись від цього помилкового самоаналізу і подивившись на своє життя крізь призму екзистенціально-аналітичного підходу, вона змогла «пізнати себе в дії» і відповісти на «виклики кожного дня». Зробивши це, вона зрозуміла, що не потребує нехтувати ані материнством, ані професійною кар’єрою.

Невротики схильні протиставляти одне життєве завдання іншому або демонструвати інші типи неадекватної поведінки. Наприклад, можуть намагатися жити «згідно з програмою, пункт за пунктом», як одного разу зробила жінка, хвора на невроз нав’язливих станів. Ми не можемо жити за путівником, інакше не помічали б неповторних життєвих шансів. Ми б обмежили свою долю і пройшли мимо ситуативних цінностей, замість того щоб утілювати їх