Читати книгу - "Убік"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Він поглянув на Пет, її чорне, густе волосся та чуттєвий рот. Ранситер відчув, як у ньому пробуджується якийсь нещасливий потяг, туманне і марне бажання, що нікуди не веде, а лише повертається до нього порожнечею, ніби окреслюючи геометрично досконале коло.
— Я підпишу, — сказала Пет і потягнулася за ручкою.
Розділ 5
— Не можу танцювати твіст, Гелен, у мене розлад шлунку.
— Я приготую тобі «Убік»!
«Убік» миттю поверне вас у вир подій. За умов дотримання інструкції, «Убік» швидко знімає головний біль та біль у шлунку. Пам’ятайте: приготування «Убіка» займає лише кілька секунд. Уникайте тривалого вживання.
Впродовж довгих днів вимушеної, неприродної бездіяльності антителепат Тіппі Джексон регулярно спала до полудня. Електрод, вживлений у її мозок, постійно стимулював сон у фазі НШРО — надзвичайно швидкого руху очей, тож, загорнувшись у перкалеві простирадла, вона не нудьгувала.
Зараз у своєму штучно викликаному сні вона бачила міфічного співробітника Голліса, наділеного надзвичайними псіонічними здібностями. Всі інші інерціали у Сонячній системі або склали перед ним зброю, або ж були переплавлені на смалець. Оскільки нікого більше не лишилося, саме перед нею постало завдання нейтралізувати поле, генероване цією надприродною істотою.
— Я не можу бути собою, допоки ти поряд, — заявив її хмароподібний суперник. На його обличчі з’явився дикий, повний ненависті вираз, який робив його схожим на психотичну білку.
— Можливо, твоєму визначенню власної самосисте-ми бракує автентичних меж, — відповіла Тіппі уві сні. — Ти звів нестійку структуру особистості на несвідомих факторах, які не можеш контролювати. Саме тому ти сприймаєш мене як загрозу.
— Хіба ти не працюєш на організацію запобігання? — запитав телепат Голліса, нервово роззираючись.
— Якщо в тебе й справді такий колосальний талант, як ти стверджуєш, — відповіла Тіппі, — міг би й прочитати це у моїх думках.
— Я більше не можу читати думки, — сказав телепат. — Мій талант щез. І Іоговори з моїм братом Біллом. Білле, поспілкуйся з цією пані. Вона тобі подобається?
Білл, який виглядом нагадував свого брата-телепата, відповів:
— Мені вона до душі, адже я — ясновидець, і ця пані не зможе мене нейтралізувати.
Він зачовгав ногами й вишкірився, показуючи великі тьмяні зуби з тупими, мов у лопати, краями.
— «Невдатна скривдила мене природа — ні постаті, ні вроди я не маю...» — він замовк, морщачи чоло. — Як там далі, Метт? — запитав він у брата.
— «...потвора недороблена, у світ цей дочасно кинута напівлюдина», — сказав білкоподібний телепат Метт, задумливо шкрябаючи своє хутро.
— О так,— кивнув ясновидець Білл,— пам'ятаю. «Такий бридкий, кульгавий, що й собаки на мене брешуть, як до них наближусь». Це з «Річарда III»,— пояснив він Тіппі. Обидва брати вищирилися. Навіть їхні різці були тупими. Так, наче вони споживали лише сирі зерна.
— Що це означає? — запитала Тіппі.
— Цє означає, — сказали Метт і Білл в один голос, — що тобі від нас не втекти.
Раптом задзвонив відеофон, і Тіппі прокинулася.
Хитаючись та спотикаючись, ще не зовсім продерши очі, спантеличена барвистими кульками, що плавали н повітрі, вона кілька разів моргнула й підняла слухавку. "Боже, як пізно, — подумала вона, поглянувши на годинник,— я перетворююся на овоч». На екрані з’явилося обличчя Ґлена Ранситера.
— Здрастуйте, містере Ранситер,— озвалася вона, стоячи так, щоб не потрапляти у зону сканування відео-фона.— Врешті маєте для мене завдання?
— О, місіс Джексон, — сказав Ранситер, — радий, що застав вас. Ми з Джо Чипом формуємо групу: тих одинадцятьох осіб, яких ми оберемо, чекає важливе завдання. Ми уважно переглядаємо кожне досьє. Джо вважає, що це завдання вам під силу, і я схильний погодитися. Скільки часу вам потрібно, щоби прибути на місце? — його голос звучав оптимістично, проте обличчя на маленькому екрані здавалося стурбованим та виснаженим.
— Під час місії я житиму... — запитала Тіппі.
— Так, вам доведеться зібрати речі, — сказав Ранси-іер й, немов докоряючи їй, додав: — Ми маємо завжди бути зібраними й готовими вирушати будь-якої миті. Це правило, якого слід повсякчас дотримуватися, особливо у цьому випадку, коли фактор часу надзвичайно важливий.
— Мої речі вже зібрані. Буду у нью-йоркському офісі за п’ятнадцять хвилин. Тільки залишу записку чоловікові, бо він на роботі.
— Ну, гаразд, — сказав Ранситер зі стурбованим виглядом. Імовірно, він уже читав наступне ім’я зі списку. — До побачення, місіс Джексон, — він відключився.
«Дивний був сон, — думала вона, квапливо розстібаючи піжаму й прямуючи до спальні, щоб вдягнутися. Звідки був той рядок, який цитували Біля і Метт? З „Річарда III”,— згадала вона, відновлюючи у своїй уяві їхні образи: пласкі, великі зуби, безформні, кулясті, однаковісінькі голови з пучками рудуватого волосся, яке вкривало їх, наче жмутки бур'янів. — Здається, я ніколи не читала „Річарда ІІІ", — усвідомила вона. — А якщо й читала, то багато років тому, ще в дитинстві. Як нам можуть снитися рядки з поезії, якої ми не знаємо? — запитувала вона себе. — Можливо, поки я спала, в мою свідомість намагався проникнути справжній телепат. Або ж телепат і ясновидець, які працюють у парі, як це й було в моєму сні. Варто поцікавитись у пошуковому відділі, чи в команді Голліса, бува, не працюють брати на ім'я Метт і Білл».
Збентежена й стривожена, вона почала квапливо вдягатися.
Закуривши розкішну зелену гаванську сигару марки Cuesta.-Rey, Ґлен Ранситер відкинувся на спинку свого помпезного крісла й натиснув кнопку на інтеркомі.
— Місіс Фрик, приготуйте чек із преміальними для Джі Джі Ешвуда на сто поскредів.
— Так, містере Ранситер.
Він спостерігав, як Джі Джі Ешвуд із маніакальною невгамовністю міряв кроками великий офіс. Дерев’яна підлога дратівливо скрипіла під його ногами.
— Схоже, Джо Чип не може пояснити, що саме вона вміє, — сказав Ранситер.
— Джо Чип вічно обдовбаний, — відповів Джі Джі.
— Як так виходить, що ця Пет може повертатися у часі, а більше ніхто на це не здатний? Б’юся об заклад,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Убік», після закриття браузера.