Читати книгу - "Крила кольору хмар"

Невже комусь приємно жити в кімнатах із такою дивною стелею? Хоча всередині будинок виглядає не так похмуро, як зовні. Перші враження бувають оманливими.

Чому подібні банальності завжди відповідають істині? І взагалі, про що я зараз думаю? Тьху!

— Ну що, влипли?

Здається, це не вельми доречне питання-твердження ми виголосили одночасно. Можливо, іншим разом це і викликало б усміх. Та зараз не до веселощів. Іра помітно нервує. Здається, саме в такому стані дехто вбиває собі в голову дурнющу думку, що втрапив у халепу випадково і може вибратися з історії неушкодженим. Ірка, на щастя, так не думає.

Рішуче підводжуся з килима. Скільки можна займатися самоїдством? Буркаю собі під ніс: «Бувало гірше», — тоді уважно оглядаю міцні дубові двері, перевіряю надійність замків, а потім уважно вивчаю густе плетиво ґрат на вікнах. Навіть не розібрати, чи й справді завчасно планували перетворити одну з кімнат на комфортний каземат, чи просто вирішили прикрасити вікна не гірше, ніж у сусідів. Краєм ока відзначаю, що Ірен заспокоїлася, бо я, на її думку, тепер поводжуся більш-менш адекватно. Сумно зітхаю. Користі від моїх оглядин жодної. Просочитися крізь ґрати нам не вдасться, ми ж не вітер.

— Адочко, думаєш, у нас є хоч трохи часу до того, як?.. — Нічого собі питання! Та ще й у пестливій формі. Адочкою мене доволі рідко називають.

Стенаю безвільно плечима. Нащо пояснювати очевидне? Хоча оте «трохи часу» не завадило б. Звісно, не для того, аби виглядати у вікні славного лицаря-визволителя. Ха, на прекрасних дам ми з Іренкою аж ніяк не тягнемо, особливо зараз. Та й лицарі у наш час майже перевелися. Чому «майже»? Навіть настільки розчарована особа, як я, все ж має надію, що, може, одненький таки залишився. Трохи часу потрібно для іншого — слід спробувати набратися хоч крихту сил.

***

Двері відчиняються. Як і належить за канонами жанру, спуртом. Та навряд чи краще було, якби їх штовхали повільно, а вони піддавалися неохоче, з натужним скрипом. Надто дешевий ефект, якраз для фільмів.

Поспіхом розвертаюся спиною до вікна. Переляк переляком, а спина у мене зараз хоч трохи захищена.

— Ви ж обіцяли! За що? — лепече сполохано та безвільно розпатлана Ліна.

Її зневажливо заштовхують до кімнати. Виглядає дівка неабияк нажаханою.

Цікаво, їй встигли щось навигадувати про мене? Що ж це вони так неекономно розкидаються запроданцями?

Двері відразу зачиняються. Звісно, ніхто Ліні й не збирався відповідати на відчайдушне «За що?». Нічого собі, отак урізноманітнили нам дозвілля. Єдине, що добре, — трохи часу в мене таки, здається, є. А з цією хай розбирається, якщо матиме бажання, Ірен.

Мовчки спостерігаю, як Ліна поступово оговтується, осмикує себе. У її позі раптово з’являється виклик. Та все ж їй вистачає розуму збагнути, що порушувати напружену, аж загуслу тишу не варто.

Ірен не втримується першою. Пауза, на жаль, не затягується.

— Навіщо, Ліно?

Як на мене, не дуже доречне запитання. Та хай уже…

Ліна різко розвертається до Іри.

— А як ти думаєш?! Хочеш сказати, що ти вчинила б інакше? Просто до тебе не зверталися з такою вигідною пропозицією. Певно, не такий ви цінний матеріал, якщо вас вирішили отак використати! А ти що витріщилася, мала? — Це до мене. — Теж мені, принципова фея! Ірку я зрозуміти можу. Вона, крім виляння дупою під музику, анічогісінько не втне. А ти? Психолог недороблений, бляха-муха. Якби дуже-дуже захотіла, то давно б уже на місці плаксійки Соньки була. Так ні. Ми дуже благородні. Ми діємо за правилами, ми зачекаємо. О, бачиш, дочекалася! Нічим ти насправді не краща за мене.

Ну що за день? Стає гидко від безглуздості почутого. Дивлюся Ліні не в очі, а на перенісся. Фокус простісінький. Та з неї і такого стане. Слабачка ж.

— О, ні, Ліно, я краща за тебе. Бо без дозволу ніколи не лізу в душу. А ще вмію людей слухати. Саме людей. Чуєш, ЛЮДЕЙ! Перекладаю доступною остолопам мовою: нікого не цікавить, чому така нездара, як ти, заздрить іншим. Тебе спитали, задля якого зиску ти це зробила? Продалася тобто. На яку вигоду сподівалася?

Ліна криво посміхається і розтягує на обличчі щось подібне до посмішки. Але це не посмішка — це вишкір:

— Що, цікавить, мала, скільки ви оптом коштуєте?! Недорого.

Певно, як глянути збоку, ситуація досить дика. Замість гризні чи відвертої бійки (звісно, на це і розраховували?) розмова от-от перетвориться на зізнання. Може, і з повинною.

Продовжую свердлити Ліну поглядом:

— То не ми коштуємо недорого, то знайшли дурку, яка за копійки вплуталася в історію, від якої мудрі голови трималися б подалі. Тобі дали ціну, за яку ти згодилася продатися. Так? Так. І не заплатили. Та й по всьому.

Дивно, схоже, лише після моїх слів до Ліни доходить, наскільки все серйозно. Відчуваю певне задоволення. Не даю отямитися:

— Але ж справа навіть не в цьому, Ліно. Пра’? Хочеш, розповім, як усе було насправді? — Вигадую на льоту. Усе чистісінької води блеф. Дуже хотілося б, аби він не вдався. — Тебе втягнули у своєрідну фінансову піраміду. От тільки замість грошей тут іншим платять.

Ліна щось сердито гукає, та я не зважаю. Я таки влучила в яблучко.

— Що, найпростіша схема?! Допоможи їм отримати дві нові душі — і можеш забирати назад стару? Тобі її хоч пообіцяли почистити і попрасувати перед поверненням? Чи і так зійде, бо недовго користувалися і не така вона важлива та значуща?!

Певно, ми б таки зчепилися, мов дикі кішки. Надто безнадійний у Ліни вираз обличчя. Тільки от Ірен не вважає мої слова маячнею.

— Припини, Адо. Було б на кого сили витрачати… — з такою гіркою зневагою кидає вона, що стає ясно: шоу «Покарання зрадниці» не буде.

Здається, Ірен таки забагато знає як для випадкового свідка. Та мої трохи «фентезійні» розмисли чомусь спрацьовують, мов холодний душ.

Обходячи супротивницю широкою дугою, зупиняюся перед дверима. Рішуче стукаю. Тиша. За кілька секунд уже сердито гамселю в двері.

На порозі Антон.

Миттю оцінивши ситуацію, стиха лається. Здається, стурбований він щиро. Певно, справді не знав про жарти свого напарника. Ледь підштовхую його у потрібному напрямку.

— Забери цю-от. Узагалі-то я бридлива, але зараз вибирати не доводиться, згодиться будь-що. Тобі ж нагорить,