Читати книгу - "Таргани"

— Я тебе не розумію.

— Він записав наш номер машини, ясно? А потім пробив по базі. Побачивши синій номер «мерседеса», він умить зрозумів, що Мольнес — дипломат.

Крамлі поглянула на Харрі й замислилася. Потім рвучко розвернулася й зиркнула на сусідній столик. Парочка відвідувачів, що сиділи там, здригнувшись, стали дивитися у свої тарілки.

Крамлі запросто почухала ногу виделкою.

— Дощу не було вже три місяці, — вимовила вона.

— Даруй, що?

Вона махнула офіціантові, щоб той приніс рахунок.

— Це має якесь відношення до справи? — запитав Харрі.

— Та не дуже, — відповіла вона.

Наближалася третя година по півночі. Вуличний гомін заглушало рівномірне гудіння вентилятора на нічному столику. Лише зрідка Харрі чув, як важка вантажівка проїжджає по мосту Таксін-бридж чи поодинокий річковий теплохід гуде, відходячи від причалу на Чао-Прайя.

Замкнувши за собою двері квартири, він побачив, що на телефоні миготить червона лампочка, і, натиснувши на автовідповідач, прослухав два повідомлення. Одне було з норвезького посольства. Радник Тоньє Віг трохи гугнявила — або вона родом із Осло, або хоче, щоб усі так думали. Цим своїм голосом вона просила Харрі бути в посольстві о десятій годині ранку, але під кінець повідомлення змінила час на дванадцяту, тому що з’ясувалося, що в неї вже призначена зустріч на чверть на одинадцяту.

Друге повідомлення було від Б’ярне Мьоллера. Він просто побажав Харрі успіху. З його голосу було чути, що він не дуже любить автовідповідачі.

Харрі впав на ліжко, не вмикаючи світла. Він так і не купив собі шість банок пива. Шприци з вітаміном В12 лежали у валізі. Після запою в Сіднеї він був повністю виснажений, і всього лише один шприц привів його до тями. Він зітхнув. Коли він прийняв рішення? Коли погодився на цю роботу в Бангкоку? Ні, раніше, кілька тижнів тому, коли він призначив сам собі дедлайн: день народження Сестреняти. Біс його знає, чому він усе-таки зважився. Може, йому остогидло зациклення, коли день минає за днем, не залишаючи сліду в пам’яті, й далі в тому ж дусі. Він ненавидів висловлюватися, наче в стародавній комедії про Еппе, який зав’язав.[7] А просто брав і приймав рішення, раз і назавжди. Без жодних компромісів, без зволікань. «Я можу зав’язати хоч сьогодні». Скільки разів він чув це від хлопців із «Шрьодера», які прагнули переконати себе, що вони не пропащі п’яниці? Сам він, авжеж, пропащий, проте він єдиний із них дійсно може кинути, коли захоче. До дня народження ще дев’ять днів, але коли вже Еуне сказав, що відрядження може стати доброю нагодою, то Харрі вирішив почати одразу.

Застогнавши, він перевернувся на інший бік.

Цікаво, що зараз робить Сестреня, якщо насмілилася вийти з дому сьогодні ввечері? І чи подзвонила вона батькові, як обіцяла? І чи зможе він справді поговорити з нею, не обмежуючись самими «так» і «ні»?

Була вже четверта година ранку, і нехай у Норвегії лише дев’ята вечора, але Харрі вже другу добу на ногах, так що заснути, здається, не проблема. Але щойно він заплющував очі, як у пам’яті виринав маленький голий тайський хлопчик із фотографії у світлі автомобільних фар, і очі Харрі знову відкривалися. Мабуть, все-таки слід було купити блок пива. Коли він нарешті заснув, уже світало, і на Таксін-бридж знову гуркотів транспортний потік.

Розділ 9

Нхо ввійшов в Управління поліції через головний вхід і зупинився, побачивши, як високий білявий поліцейський намагається щось пояснити всміхненому охоронцеві.

— Доброго ранку, містере Холе, чим можу допомогти?

Харрі обернувся. Очі в нього були опухлі й червоні.

— Так, проведи мене повз цього упертюха.

Нхо кивнув охоронцеві, і той відступив, пропускаючи їх.

— Він стверджує, що не пам’ятає мене відучора, — обурювався Харрі, поки вони чекали на ліфт. — Хай йому грець, хіба він не мусить пам’ятати хоча б те, що було вчора?

— Не знаю. Ви впевнені, що вчора чергував саме він?

— Принаймні, хтось дуже схожий на нього.

Нхо знизав плечима.

— Може, для тебе всі тайці однакові?

Харрі вже зібрався відповісти, коли помітив на губах Нхо уїдливу посмішку.

— Саме так. А ти намагаєшся пояснити мені, що ми, білі, для вас теж усі однакові?

— Та ні. Ми бачимо різницю між Арнольдом Шварценеґґером і Памелою Андерсон.

Харрі широко усміхнувся. Йому подобався цей молодий поліцейський.

— Гаразд. Розумію. Один-нуль на твою користь, Нхо.

— Нхо.

— Нхо, так. Хіба я сказав не так?

Нхо усміхнувся і похитав головою.

У ліфті було повно людей і так задушливо, що протиснутися в нього було те саме, що в наплічник із несвіжим тренувальним костюмом. Харрі на дві голови підносився над іншими. Дехто підняв на нього очі, прихильно усміхаючись. Один із них запитав Нхо про щось і потім вимовив:

— A, Norway… that’s… that’s… І can’t remember hіs name… please help me.[8]

Харрі усміхнувся й спробував із жалем розвести руками, але в ліфті було занадто тісно.

— Yes, yes, very famous![9] — наполягав співрозмовник.

– Ібсен? — спробував допомогти йому Харрі. — Нансен?

— No, no, more famous![10]

— Гамсун? Григ?

— No, no. — Чоловік розчаровано поглянув на них, коли вони вийшли на п’ятому поверсі.

— Твій кабінет, — Крамлі вказала пальцем.

— Тут уже хтось сидить, — заперечив Харрі.

— Не там. А он там.

— Там?

І він витріщився на стілець, втиснутий між іншими за довгим столом, де впритул сиділи співробітники. Місця за столом навпроти його стільця вистачало лише для блокнота й телефонного апарата.

— Подивимося, може, я зможу влаштувати тебе в іншому місці, якщо затримаєшся у нас.

— Сподіваюся, цього не буде, — пробубонів Харрі.

Інспектор зібрала свою команду на ранкову нараду. Власне, команда складалася із Нхо й Сунтгорна, двох поліцейських, яких Харрі вже бачив напередодні ввечері, і ще Рангсана, найстаршого з працівників відділу.

Рангсан сидів, закрившись газетою, і робив вигляд, що уважно читає, але іноді вставляв свої коментарі тайською мовою, які задоволена Крамлі відразу записувала в маленьку чорну книжечку.

— Гаразд, — сказала вона, закривши книжку. — Отже, ми уп’ятьох спробуємо розв’язати цю справу. Серед нас є норвезький колега, тому всі розмови відтепер вестимуться англійською. Почнемо з технічної експертизи. Рангсан розмовляв із хлопцем з технічного відділу. Прошу.

Рангсан дбайливо згорнув газету й відкашлявся. Чоловік був рідковолосий, окуляри на шнурку