Читати книгу - "Янтарне скло"

Побачивши купку дерев'яних домівок, дівчинка зупинилася, простягла руку, і її деймон усівся їй на кулак.

— Вона брехала! — вигукнула Ама. — Вона брехала нам! Що нам робити, Кулангу? Може, сказати татові? Що ми можемо зробити?

— Ні, татові казати не треба, — сказав деймон. — Буде ще більше неприємностей. У нас є ліки, й ми можемо розбудити дівчинку. Ми повернемося туди, коли жінка знову піде кудись, розбудимо дівчинку та заберемо її.

Ця думка наповнила їх обох страхом, але вона вже була висловлена, а паперовий пакунок тихо лежав у кишені Ами, і вони знали, як його використати…

… прокинутися, я її не бачу, але знаю, що вона неподалік…. Вона завдає мені шкоди…

— О Ліро, не лякайся! Якщо ти теж налякаєшся, я можу збожеволіти…

Вони спробували обійнятися, однак їхні руки лише пройшли крізь порожнє повітря. Аби Роджер краще зрозумів, що вона хотіла йому сказати, Ліра наблизила губи до маленького блідого обличчя посеред темряви й зашепотіла:

— Я намагаюся прокинутися… Я боюся проспати все життя й потім померти — я хотіла б спочатку прокинутися. Мені навіть начхати, якщо я прокинуся лише на годину — головне, щоб я була жива й по-справжньому прокинулася. Я навіть не знаю, чи насправді все це відбувається, чині, але, Роджере, я допоможу тобі! Присягаюся!

— Проте, Ліро, якщо ти бачиш сон, то, коли прокинешся, можеш не повірити в його справжність. Особисто я б не повірив — я вважав би, що це лише сон.

— Ні! — енергійно вигукнула Ліра та…

5

Адамантова башта

Каньйон і без того був величезним, але враження від нього посилювало озеро розплавленої сірки, що час від часу раптом вивергало стовбури отруєного диму. Озеро перетинало шлях поодинокій крилатій істоті, яка стояла на його краю.

Якби ангел злетів у небо, то вороги, котрі «сіли йому на хвіст», але потім загубили, відразу знову побачили б його. Але якби він залишався на землі, то на подолання цього відтинку шляху йому знадобилося б забагато часу, і його інформація могла б надійти надто пізно.

Доводилося обрати найризикованіший варіант. Ангел почекав, доки з жовтої поверхні злетіла велика хмара смердючого диму, та кинувся вперед, у саму її гущину.

Його різкий рух помітили аж чотири пари очей у різних частинах неба, і відразу чотири пари крил ударили по задимленому повітрю, наближуючи сторожів до сірчаної хмари.

І почалося полювання, в якому переслідувачі не бачили здобич, а та й зовсім нічого не бачила. Першим вирватися із хмари на протилежному березі озера могло означати порятунок, а могло — швидку смерть.

На жаль для поодинокого ангела, він досяг чистого повітря лише через декілька секунд від одного з переслідувачів. Вони відразу зблизилися. За кожним із них тягнувся хвіст із випарів, і кожен відчував запаморочення від нудотного диму. Переслідуваний кинувся геть, і на мить йому здалося, що все буде гаразд, але потім із сірчаної хмари вилетів ще один переслідувач, і всі троє злилися у вирі мигаючих спалахів, то підіймаючись угору, то падаючи вниз, щоб, зрештою, не звалитися на скелі на дальньому березі озера. Двоє інших мисливців так і не вилетіли із хмари.

На західному кінці пасма зубчастих гір, на піку, що панував над рівниною внизу та долинами позаду, стояла базальтова фортеця. Вона видавалася природним подовженням гори — ніби мільйони років тому її викинуло на поверхню виверженням вулкана.

У величезних печерах під височенними мурами в бездоганному порядку лежали припаси всіх ґатунків; в арсеналах і гамазеях перевірялися незліченні бойові машини; у кузнях під горою вулканічний вогонь живив горни, у яких розплавлялися та сполучалися фосфор і титан, створюючи невідомі доти сплави.

На найвідкритішому боці фортеці, в точці біля підніжжя величезних мурів, там, де вони поставали зі прадавніх потоків лави, знаходилися затінені крихітні ворота — вхід у фортецю, біля якого день і ніч стояв вартовий, спостерігаючи за місцевістю та допитуючи всіх, хто хотів увійти.

На стіні над ним саме змінювалися вартові. Аби зігрітися, вартовий кілька разів притупнув ногами та поплескав себе по плечах долонями в рукавичках — настала найхолодніша година ночі, а полум'я газового ріжка, що горів поруч із ним, майже не гріло. Він знав, що за десять хвилин його страждання скінчаться — прийде зміна, і тоді на нього чекають чашка гарячого шоколаду, курильна трава, а найголовніше — ліжко.

Останнє, що він очікував почути, — це стукіт у маленькі дверцята.

Утім, він тієї ж секунди подивився у вічко дверей, водночас повернувши вимикач іншого газового ріжка, і площадка за дверима освітилася. Вартовий побачив три постаті у каптурах, що несли четверту, на вигляд хворого чи пораненого. Роздивитися краще чомусь було важко.

Перший із прибульців відкинув каптур, і вартовий побачив знайоме обличчя, але все одно вислухав пароль. Прибулець сказав:

— Ми знайшли його біля сірчаного озера. Каже, що його звати Баруг і в нього є термінове повідомлення для лорда Ізраеля.

Вартовий відімкнув двері, і його деймон-тер'єр затремтів, спостерігаючи за тим, як три прибульці ледве протягли свою ношу крізь вузький вхід. Зрозумівши, кого вони принесли, деймон мимоволі тихо заскиглив: вартовий побачив пораненого ангела. Його ранг був низьким, а можливості обмеженими, але це все одно був ангел!

— Покладіть його у сторожці, — наказав вартовий, і коли це зробили, взяв до рук слухавку телефонного апарата й доповів про те, що сталося, черговому офіцерові.

На найвищому бастіоні фортеці стояла башта з адаманту. Один-єдиний проліт сходинок вів до невеличкої квартири, вікна кімнат котрої виходили на всі чотири сторони світу. У найбільшій кімнаті стояли стіл, стільці та скриня з мапами, у другій — похідне ліжко. Крім того, у квартирі була невеличка ванна кімната.

У великій кімнаті башти сидів над купою паперів лорд Ізраель та дивився на начальника своєї служби розвідки. Над столом нависала гасова лампа, а жаровня з жаринами підтримувала в кімнаті прийнятну температуру. На штирі, що стирчав зі стіни в кутку кімнати, сидів маленький яструб синього кольору.

Розвідника звали лорд Роук. У нього була незвичайна зовнішність — його зріст не перевищував відстані між кінчиками розставлених пальців руки, до того ж від був худий, як бабка, але інші офіцери лорда Ізраеля ставилися до нього з величезною повагою. Можливо, однією з причин цього було те, що його п'яти були озброєні отруйними жалами.

Він мав звичку сидіти на столі, а на будь-яке звернення, окрім найшанобливішого, відразу реагував, пускаючи в хід гострий, злий язик. Він і