Читати книгу - "Том 12"

Л. У.

18. ДО О. 10. КОБИЛЯНСЬКОЇ

12 березня 1903 р. Сан-Ремо San Remo, 12/111 1903

Хтось дорогий та добрий пробачить комусь-якомусь за мовчання, як уже не раз пробачав,— правда? Хтось саме мав сідати відписувати на давнішого листа і картку, аж тут знов надбіг листочок від когось чорненького. І зрадів хтось, і таки сором стало: от мені хтось вже втретє пише!.. Однак хтось не так винен, як то видається одразу. Різно бувало з кимсь за сі два місяці: був хтось і хворий певного часу, знервований до того, що аж і взагалі недобре стало, та й хтось закашляв, та й кров показалась, і тоді комусь на довший час було заборонено працювати і писати, та й сам хтось не мав моральної енергії (хоч сила фізична була) до писання неділових листів. Тоді хтось був дуже схуд і справді був трохи до «павутини» подібний, але вже потому поправився, головно, як лікар примусив його наркотиками спати нормально (а то хтось було вже одзвичаївся так спати), і тепер хтось пе кашляє і не бідний, тільки вчепилася якась біда нова: комусь прибиває раз у раз кров до жил на шиї і кидається до голови і до очей, а як тільки так починає робитись, то комусь зараз стає тісний комір від сукні і хтось не може думати до ладу, бо в голові неприємне почуття, як буває, коли сонце або вогонь дуже напече,— і хтось мусить лягати і ні о чім не думати. Лікар кащ£, що то нічого небезпечного і мусить минутися, що то походить від якогось невеликого неладу в серці, наслідком довгого періоду знервування; ну, натурально, наказав знов не томитись і т. і. Та я й сама «не томлюся», бо хоч би хотіла не слухати того припису, то мушу, як приступить ота халепа. Воно і не болить, а так заважає. Остатні два дні вже менше мучить, отже, може, мине хутко. Тим часом назбиралося було багато листів і ділових, і до родичів, то хтось мусив на те покладати той час, коли можна було якось писати. А комусь не хотів знов карточку або лаконічного листа посилати, бо хотів добре з кимсь поговорити, бо вже давно так не говорив і затужив до такої розмови. Тим часом минав день за днем, от і досі. Остатнього тижня хтось має ще велику розривку: приїхала тітка чиясь (не Саша, а старша — Єлена) і з своїм сином, і з молодшим сином тьоті Саші (Тосею, коли знаєте), і з нашою Оксаною. Оксана живе тепер зо мною в хаті. Вона вже одужала, не сумує і не капризує, і всі кажуть, що вона має вигляд здоровший від мене. Геть наче одмінилася дівчина: сміється, бігає, всім інтересується; оце перед приїздом сюди прожила близько місяця в Miinchen’i *, там перебула карнавал, потім, по дорозі сюди, звідала Венецію і кілька інших італьянських міст, приїхала весела, балакуча. Комусь навіть трохи забагато гомону того, що тепер запанував на нашій, ще недавно такій тихій віллі. Вчора й сьогодні, зрештою, вже трохи люди притихли, переговорили трохи матеріал, а то аж нічим зайнятись не можна було, ледве-ледве що пару ділових листів написалося.

Хтось заміряє тут ще місяців 1V2 — 2 пробути, а там подасться до Австрії, пробуде пару день у Празі, пару

день у Відні, у Львові, може, і зовсім не буде або теж тільки пару день, а найбільше хоче пробути — хтось знає, у кого? Вже ж у когось чорненького, у тої Wunder-blume! 1 Хтось хоче конечне до когось заїхати. Оксану пустить саму додому, вона тепер опіки не потребує на залізниці, а сам зачепиться в Чернівцях, поки можна буде,— хтось до червня ще має час вернути додому, бо в Зеленому Гаю май ще вогкий, а в Києві хтось не має охоти довго сидіти. От якби так хтось когось міг ухопити з собою на Україну, то б то було славно! Але ж хтосічок як не в червні, то на осінь мусить приїхати, конче мусить, інакше не йде.

Ще хтось комусь напише до виїзду з Сан-Ремо, а хтось комусь напише, куди перепровадиться з родиною, аби хтось знав, де когось в Чернівцях шукати. Отже, не буде вже «санаторію на Новім світі»!.. Комусь жаль, хтось там привик, комусь там було дуже добре з кимсь увечері по городу ходити. Ну, та, може, хтось і в другім місці так «привикне», бо і там же буде хтось та й ще хтось, а то головна річ. Хтось знов причепиться до чиєїсь хатки так, як випадає «павутинці», що й одчепити буде тяжко, бо хтось таки любить з кимсь сидіти. Чи хтось пригадує, як та «павутинка» трьома наворотами в Чернівцях зачіплялася?.. Хтось та й ще хтось... добре так буде...

Через ті різні нелади в здоров’ї хтось остатнього часу мало писав, а раніше писав багато, тільки з того користі вийшло мало. Написав відповідь Єфремову, але «Киевская старина» не схотіла її вмістити (відповідь була написана в формі листа до редакції), хоча хтось витримав цілком гречний, коректний тон супроти редакції і самого д. Єфре-мова. Навіть д. Єфремов писав комусь, що він сам був за тим, аби ту відповідь уміщено, але редакція завзялась жадних відповідей на дописи своїх співробітників не уміщати; досить то дурний принцип, та що робити! Моя відповідь поїхала до «Мира божого», та, певне, і там нічого не буде, бо та полеміка з невідомим ширшій публіці критиком на теми спеціально українські не може, певно, зацікавити преси і публіки російської. Може, хтось напише щось до «Вісника» на ту тему, але вже не зараз, бо тепер не має часу і сили і боїться знов

* Чарівної квітки (міле.).— Ред,

знервуватись,— та відповідь, не прийнята в «Киевской старине», когось дуже багато коштувала, і хтось не од-важується так хутко робити другу таку пробу. Тим часом д. Єфремов вже тричі писав до когось приватно, в листах тримав цілком інший тон, і комусь здається, що Єфремов почувається сам ніяково після своїх Gemeinheiten 39 друкованих. Єфремов читав чиюсь відповідь в рукописі і тепер запевняє, що цілком не мав на меті зневажити когось як писателя і як діяча, що тільки в літературних деяких поглядах розходиться, а взагалі шанує й поважає і т. д.; запевняє теж, що то