Читати книгу - "Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР."

Серед маршу наші патрулі наткнулися на ворожу піхоту. Полк із похідної колони розсипався в лаву й атакував ворога. До "інспектора" завчасу було приділено 3-х козаків із завданням пильнувати, щоб не відставав, а то й підганяти його коня. Два козаки тримали його коня за повідки, а третій нагайкою підганяв коня, не без того, щоб не дісталось й "інспекторові". Тхір у Чорних ніколи ніякої кар'єри не зробить. Не зробив також й "інспектор", бо швидко втік із полку.

На Київ

17 серпня Запорожці, розгорнувшись на широкому фронті, в боях звільняють від большевицького війська терен свого наступу, осягнувши лінію Вівсяники — Самгородок. Чорний полк і далі забезпечує ліве крило. В районі Калинівки ворожа піхота вчинили опір. Полк спішився і пішов у наступ. У той час надійшов дивізіон кінноти 3-го Галицького корпусу. Домовились про спільний наступ. Перший раз маємо діяти з братами із-за Збруча. По короткій гарматній підготовці полк рушив, не відставали і Галичани, але перед цвинтарем довелося залягти, і тільки вихід нашої 3-ї сотні на тили ворога змусив большевиків піднести руки. Ми взяли полонених, а 3 важкі кулемети віддали галицькій кінноті. Дивним для нас було, що спішеним дивізіоном командував вахмістр, а всі старшини лишилися при коноводах. Дивувався і вахмістр, коли довідався, що в Чорних не тільки старшини, а навіть і командир полку брав участь у наступі, а коноводами у нас командують підстаршини.

24 серпня 1919 р. Запорожці взяли Білу Церкву, а Чорні запорожці підійшли до Василькова. Патрулі доповіли, що місто зайняте ворожою піхотою. Я наказав 2-му куреневі спішитись. Підсилені гарматним вогнем та [вогнем] 10 важких кулеметів, рушили в наступ. Майже одночасно ворожа піхота перейшла у протинаступ, який зламався у вогні наших кулеметів, що змусили її відступити до міста. Наш спільний курінь переслідував ворожу піхоту майже по п'ятах. 1-й курінь не мав часу розвернутись, а як був у трійковій колоні, так і пішов в атаку. Майже серед міста під ноги моєму коню вискочила свиня, і я разом з конем пройшовся під ногами атакуючої кінноти… Треба було мати добре щастя, щоб в цьому шаленому галопі не наступив на мене жоден кінь.

Більше як півсотні полонених, із десяток Китайців між ними, яких треба було боронити, щоб вирятувати від самосуду місцевого населення. Нарешті селяни взнали, хто такі большевики, і ми помінялись ролями. Вистачило півроку їхнього панування, і села не пізнати.

ЗО серпня 1919 р. наші патрулі ввійшли до Києва, а за ними і весь полк. Місцева людність закидала нас квітами. Захопили товарову станцію, на якій було повно потягів з різним військовим добром, з амуніції починаючи, а сідлами та обмундируванням кінчаючи, якого б вистачило на пару полків. Я наказав 4-й сотні з чотирма важкими кулеметами взяти під контроль Стратегічний міст, а сусідній, Ланцюговий, наглядати патрулям, поки не прийде піхота. Розіслав патрулі, щоб розшукали табори [Чорних], які йшли з таборами 7-ї дивізії, щоб хоч частину добра, що ми знайшли у вагонах, переправити на наші вози. Ввечері надійшла піхота 3-го Галицького корпусу, яка обсадила Ланцюговий міст.

Майже одночасно від командира 4-ї сотні прийшло донесення, що на лівому березі Дніпра показалась якась піхота, а також панцерний потяг. Наказав нашій гарматі стати на позицію, а також підсунув 3-тю сотню і решту кулеметів ближче до мосту.

Всім нам було відомо, що на лівому березі вже нема червоних і що те, що перед нами, напевно, Денікінці. Нам і в голову не приходило, що, маючи спільного ворога — большевиків, — будемо битися з ДенІкінцями. Вже декілька днів у наказах командування нашої армії були вказівки, щоб при зустрічі з білими Москалями — поводитись по-дружньому.

Ціна парадів Петлюри

Через міст у нашу сторону з лівого боку Дніпра йде патруль. Зі своїм почтом пішов і я назустріч на середину мосту. З перших слів, якими обмінявся з Москалем, я вже побачив, що маю перед собою ворога, не кращого від большевиків. Я перестав розуміти московську мову, і дальша балачка велася через перекладача. Як Москалі, так і ми тримали зброю напоготові. От тобі і друзі! В дальшій балачці зажадав я, щоб московська піхота і панцерна відійшли з мосту назад на лівий берег, в іншому випадку — відкриваю вогонь.

Наші мрії (мрії Симона Петлюри. — Ред.) про спільні дії розвіялись. До пас прибув ще один ворог.

Зараз же повідомив я до штабу 7-ї дивізії про зустріч, про розмову з денікінським капітаном гвардії і про мій наказ відкрити вогонь при наближенні білих Москалів. Як видно, моя тактика з ДенІкінцями не відповідала планам "інспекторів", бо вночі отримав наказ передати відтинок Мазепинському полкові, який нас змінив. У цьому ж наказі доручено полкові приготуватись до урочистого акту входу до Києва з Головним отаманом С. Петлюрою на білому коні на чолі. Цей парадний в'їзд призначено на 31 серпня ц. р.

Мене особисто більше цікавило те військове добро, що його ми захопили на товарній станції, і тому я попросив дозволу, щоб тільки один курінь під командою сотника Божка взяв участь у параді, а я залишуся на товарній станції припильнувати вивіз сідел та іншого добра, яке дало б нам з часом можливість збільшити чисельний склад полку.

31 серпня сотник Божко з куренем та б кулеметами на юках пішов на місце парадної збірки. Ще вдосвіта вислав я патрулі, щоб із найбільших сіл спровадити селянські фірманки, думаючи при їхній допомозі вивезти сідла. Десь близько години 10-ї від Мазепинського полку прискакало двоє наших козаків, призначених для зв'язку, і доповіли, що піхота роззброєна, сотник [Іван] Дубовий у полоні, а ворожа панцерка вже перейшла міст і посувається в наш бік. Наказав сурмити "сполох".

Гармата і решта кулеметів зайняли позиції, зрештою, дуже невигідні, бо з них можна було стріляти лише на пару десятків метрів. Із другим куренем виїхав я зустріти ворога.

Ворожа піхота під заслоною своєї панцерки посувалася на товарну станцію. Зав'язався бій у дуже некорисних теренових умовинах для нас. Ворожа піхота на насипі бачить мов на долоні всі наші рухи. Маємо вже поранених. Ворожа піхота з допомогою панцерки вибила нас із товарної станції, з якої ми нічого не вивезли. Вогнеприпасу та різного майна вистачило б на забезпечення всього нашого війська, яке тим часом з парадом входило до Києва.

Найкраща