Читати книгу - "Кохати або помститися"

Чоловік, примружившись, подивився на неї та сказав: «Це вино, Таєчко. Це вино». Замовк та знов промовив: «А піца, до речі, була дуже смачна! Дякую!».

Таїсія спромоглася сісти на ліжку, але голова знов закрутилася. Вона нахилилася у перед, та рушник з її голові злетів. Дівчина відклала його у бік. Мокре волосся впало їй на обличчя. Саня дотягнувся до її волосся та прибирав декілька прядок їй за вухо. Потім чоловік сів ближче до Таїсії. Олександр подивився Таїсії в обличчя та ледь поцілував її у губи. Таїсія здивовано глянула на чоловіка та запитала: «Сашко, ви, що мене хочете?!». Чоловік почав знімати з себе светр та відповів: «Дивне запитання?». Олександр сів ще ближче до Таїсії та почав цілувати її шию, плечі. Руками він розгорнув її махровий халат та припав до неї. Таїсія впала на ліжко, ніби туман заповнив її голову. «Опирається не має сенсу», — хтось сказав їй в її голові.

Коли все закінчилося вони просто лягли поруч, немов чоловік та дружина, які давно в шлюбі. Саня простягнув руку їй під шию, вона лягла на неї. Тоді чоловік запитав: «А чого б ти хотіла від життя? Ось, як би в тебе було багато-багато грошей. Щоб ти робила?». Вона подивилася чоловіку у вічі відповіла: «Та я й не замислювалася над цим. А як би мала купу грошей, то, може, подорожувала, або допомагала бідним чи хворим». «От коли я працювала покоївкою у літніх та хворих людей…» — почала свою розповідь Тася та розповіла йому, як три роки назад вона працювала в благодійному фонді покоївкою». Коли вона закінчила розповідь, то він спитав: «Кажеш, що вони там усі самотні та покинуті. Про це можна подумати». «Так, дуже самотні люди. Й, насправді, нікому не потрібні, навіть своїм рідним», — відповіла вона йому. Вони ще полежали мовчки, а коли він вже почав засинати, то Тася його раптом запитала: «А що ж це буде? Був в мене Ігор, а тепер ще ти. Ким мені тебе вважати?». «Дивне запитання?» — сказав він, — «Вважай мене таким собі другом сім'ї. Я друг Ігоря. А тепер і тобі друг». Він тихенько засміявся і тихо додав: «Друг, з яким ти ще спиш».

Вже коли настав ранок, вони попрокидалися. Тася встала раніше, Саня ще був у ліжку. Пішла на кухню нашвидкуруч спекла ще одну піцу, з залишеного шматка тіста. Піца була простіше, ніж вчорашня, с ковбасою та сиром. Нарізала її та зварила каву, як колись її вчив Ігор, бо чула, що сьогоднішній її чоловік те ж прихильник кави. Він вийшов на кухню вже після душу та одягнений і сказав: «Мабуть треба принести сюди ще й мій махрових халат та капці. Так, щоб було…». Потім сів за стіл, взяв у руки чашку спробував каву. «Смачна», — похвалив він її та ще приказав: «А я люблю каву із машини. В мене дома така кавова машина!». «Вибачайте, але в мене по-іншому й кавової машини немає», — відповіла йому на це Тася. Поснідали та він від неї пішов.

Коли Тася зачинила двері, то раптом побачила на поличці біля дверей гроші. Взяла у руки, перерахувала — десять тисяч. Відразу стільки грошей й за одну ніч. Тася здивовано дивилася на них й очам не вірила. Не те, щоб вона не бачила таких грошей, але не за такий короткий час. Згадала, як колись працювала у Польщі у теплицях, збирала помідори. Заплатили добре, але ж вона ледь не вбилася на тих теплицях. Приїхала вже з підірваною спиною. А тут вона майже нічого не робила. Вона згадала, що про гроші вони взагалі не розмовляли, не те щоб оговорювати певну суму. «Мабуть це в нього була угода з Ігорем?» — подумала вона. І тоді вона зрозуміла останні слова Ігоря, якщо тобі знадобляться гроші, вони самі якось знайдуться. «Ось, значить, як вони самі знайдуться!» — промайнуло в її голові.

Ігор хотів тримати Тасю, немов тих тварин у цирку. Годував, розважав, купував одяг. Але грошей у руки дівчині ніколи не давав. «Треба гроші — зароби!» — це був його девіз. І Тася, наче тигр у клітці мала виходити на арену та стрибати по тумбах, щоб потім її похвалили та дали шматок м'яса. Гроші були тим м'ясом, за яке звірі виходили на арену цирку.

В коридорі Таїсія, сама від себе не очікуючи, сіла на підлогу, не звертаючи уваги, на те що вона трохи брудна та холодна, та охопила обличчя руками. У голові вона почула голос, їй здалося, що то голос Ігоря, який казав: «З бенефісом тебе, Тася! Браво, Тася! Ти виконала моє бажання». Тася аж застогнала від цього. Заплакала, запричитала, сидячи на підлозі: «Що я наробила? Що накоїла? Що я таке тут роблю!».

Сідаючи у машину Олександр згадав, що Ігор просив його зателефонувати, після того, як він піде від неї. Він ще не завів мотор, взяв у руки мобільний телефон, набрав номер друга та почув:

— Я тебе ще вчора чекав.

— А я сьогодні телефоную.

— Як воно там було?

(в голові Ігоря промайнула думка, що в Олександра нічого не вийшло, тому він відразу й не подзвонив).

— Вона мені піцу спекла, навіть дві.

– І що?

— Смачну.

— А коли ти, кажеш, в неї був?

— А я ще не казав. Кажу, що поїхав наступного вечора, а не тоді, коли ми домовились.

— Вона ж тебе вже не чекала.

— Не чекала. От, піцу готувала. А тут я на порозі.

— Впустила?

— Бачиш, що впустила. Ще тою піцою пригостила. А я їй її ще допомагав готувати.

– І все?

— Ні. Не все. Дивна вона якась у тебе. От як ти