Читати книгу - "Час зірки"

не з того кінця. Його робота полягала в перетягуванні залізних брусів з одного слизького конвеєра на інший. Він ніколи не запитував себе, для чого він це робить. Життя не було поганим для нього, він навіть заощаджував трохи грошей: один охоронець пускав його, як друга, ночувати до своєї комірчини.

Макабеа сказала:

— Гарні манери — найкраща спадщина.

— Для мене найкраща спадщина — багато грошей. Але одного дня я стану дуже багатим, — сказав Олімпіко, який мав одну демонічну якість: невичерпну життєву силу.

Йому хотілося бути тореадором. Одного разу в кіно побачив червоний плащ і затремтів од голови до ніг. Він не мав жалю до бика. Йому подобалося бачити кров.

Ще на північному сході він призбирав грошей із зарплати та вирвав здоровий зуб, аби замінити його на блискучий золотий. Із цим зубом він отримував статус у житті. Крім того, це робило його людиною з великої літери. Олімпіко не знав, що таке сором, таких на північному сході називають «безсоромний кабра[20]». Але мало хто знав, що він був художником: в години дозвілля він вирізав фігурки святих, і вони були такими гарними, що він їх не продавав. Одного разу з надзвичайною ретельністю, не оминаючи жодної деталі, він вирізав статуетку маленького Ісуса. Він вважав, що Він такий і був, бо Христос, крім того, що був святим, також був людиною, як і Олімпіко, тільки без золотого зуба.

Олімпіко цікавився суспільним життям. Він обожнював слухати політичні дискусії. Мав власну думку з кожного питання. Він сідав з дешевою сигарою в руці і думав. Ще в Параїбі він сідав просто на підлогу й міркував уголос. Його голос звучав голосно й самотньо:

— Я дуже розумний і ще стану депутатом.

Хіба у нього не було таланту виголошувати промови? Він мав милозвучний голос, а його невичерпне красномовство годилося для того, щоб просити й говорити про права людини. У майбутньому, яке виходить за межі моєї розповіді, чи не стане він справді депутатом? І оточення називатиме його доктором.

Макабеа дійсно була середньовічним персонажем, тоді як Олімпіко де Жезуса можна вважати відмикачкою, що відчиняє будь-які двері. В Макабеї не було нічого штучного, вона просто була сама собою. Ні, я не хочу бути сентиментальним, тому уникатиму співчуття до цієї дівчини. Маю, однак, відзначити, що Макабеа не отримала в своєму житті жодного листа, і до телефону в конторі запрошували тільки шефа або Ґлорію. Одного разу вона попросила Олімпіко подзвонити їй. Він сказав:

— Навіщо? Щоб вислуховувати твої дурниці?

Коли Олімпіко сказав їй, що стане депутатом від штату Параїба, вона від подиву роззявила рота і подумала: коли ми одружимось, я стану депутаткою? Вона цього не хотіла, бо «депутатка» було схоже на непристойне слово. (Як я вже казав, це не історія роздумів. Можливо, пізніше я повернуся до безіменних почуттів, навіть до божественних почуттів. Але зараз я маю закінчити історію Макабеї, інакше зійду з розуму).

Нечасті розмови закоханих стосувалися борошна, вʼяленого та сушеного мʼяса, рападури[21] і меладо[22]. Це було їхнє спільне минуле, і вони вже забули гіркоту свого дитинства, бо дитинство, якщо воно минуло, завжди здається кисло-солодким і навіть викликає ностальгію. Вони були дуже схожі на брата й сестру, а це означає — я лише зараз це зрозумів, — що вони не можуть одружитися. Але я не знаю, чи здогадуються вони про це. Вони одружаться чи ні? Цього я поки що не знаю, знаю тільки, що вони були в певному сенсі невинними і майже не відкидали тіні.

Ні, я сказав неправду, тепер я побачив усе: він аж ніяк не був невинним, хоч і став жертвою цього світу. В ньому зростало, як я зараз зрозумів, тверде сімʼя зла, він любив помсту, це було його великим задоволенням і давало йому життєву силу. Більшу, ніж у Макабеї, що не мала янгола-охоронця.

Врешті-решт, те, що має статися, обовʼязково станеться. Але тим часом нічого не відбувалося, ці двоє не вміли створювати події. Вони сідали в безкоштовному місці: на лавці на площі. І, влаштувавшись там, вони не помічали нічого на світі. І слава Богу.

Він: Так.

Вона: Що так?

Він: Я просто сказав: так.

Вона: Але що «так»?

Він: Краще змінити тему, тому що ти мене не розумієш.

Вона: Не розумію чого?

Він: Пресвята Богородице! Макабеа, змінимо тему і то вже!

Вона: Але про що тоді говорити?

Він: Про тебе, наприклад.

Вона: Про мене?!

Він: Чому ти дивуєшся? Хіба ти не людина? Люди говорять про людей.

Вона: Пробач, але я не вважаю, що я така вже людина.

Він: Але всі ми люди, Боже мій!

Вона: Але я не звикла.

Він: Не звикла до чого?

Вона: Ах, я можу пояснити.

Він: Що?

Вона: Що-що?

Він: Я зараз піду, бо ти нестерпна!

Вона: Я тільки те і вмію, що бути нестерпною. Більше я не вмію нічого. Що мені робити, аби ти міг терпіти мене?

Він: Припини верзти дурниці! Говори про те, що тобі зрозуміло.

Вона: Думаю, я не зможу.

Він: Не зможеш чого?

Вона: Га?

Він: Слухай, я зараз помру з тобою. Давай взагалі не будемо ні про що говорити, гаразд?

Вона: Гаразд, як хочеш.

Він: Ти взагалі не маєш власної думки. А в мене вона була завжди. В сертані Параїби немає нікого, хто не