Читати книгу - "Найближчий (ЛП)"

опитувала: Сюзанн Рейєс, Ахмед Фахаді, Ґері Кацарос та Лінда Блетин. Оскільки ніхто з них не був неповнолітнім чи у розшуку, то не було сенсу намагатися залучити поліцію; мабуть найкраще, що можна зробити за таких обставин, — це замкнути рота до ранку, а тоді вже шукати способи дати наводку близьким. Навіть якщо б їй вдалося досягти того, що чимало уражених цією хворобою людей возз’єднаються з людьми, здатними усвідомити їх стан, то й тоді її робота була б виконана лише наполовину.

Ґері й Сюзанн якийсь час чаклували над мікрохвильовкою, а тепер з контейнерами розігрітої їжі прямували просто до Кейт.

— Ви голодні? — запитала Сюзанн. — Це китайська їжа, не надто гостра.

Кейт вдячно кивнула і взяла їжу, відтак жестом запросила їх сісти поряд; тепер всі троє сиділи на її ковдрі, схрестивши ноги. Обоє компаньйонів були приблизно одного віку з нею, і попри те, що Сюзанн, як було відомо Кейт, тинялася по притулках, обоє були одягнені краще за неї.

Ґері обвів поглядом простір складу.

— Це далеко не те місце, де я врешті хотів би опинитися.

Кейт співчутливо посміхнулася.

— Я також.

— Але коли моя дружина змінилася, я не міг залишатися вдома. Я просто не міг залишатися там, вдаючи, що нічого не сталося.

Сюзанн мовчала, але не зводила очей з Кейт.

— Як саме змінилася? — запитала Кейт.

— Випатрана, — відповів Ґері. — Першого разу, коли побачив її такою, взагалі подумав, що то не вона. Все, що робило її тою, ким вона була, зникло. Хіба я міг упізнати її в тому позбавленому іскри тілі лише тому, що обличчя те ж саме? Але це було її тіло, мені зрештою довелося визнати це. Її тіло все ще залишалося; все решта витекло.

Кейт втупилася в нього, їй геть відібрало мову. Виходить, він не був інфікований тією хворобою, що забрала Резу і Майкла; це його дружина була інфікована. Кейт розмовляла з нею тоді хвилин двадцять, але для тієї незнайомки, яка вимовляла правильні слова у правильному порядку, цього було достатньо, щоб зійти за нормальну.

Невже всі вони були випатрані — всі оті, кого вона опитувала, хто стверджував, що саме у пропалого члена сім'ї змінилася поведінка? Навіть мама Роуена? Кейт боролася зі своїми спогадами про те опитування. Одна справа — не помітити браку знайомих сигналів, котрих чекав би лише той, хто знав ту жінку багато років; але не помічати того, що стосувалося її страхів за свою дитину, виглядало фальшивим.

Заговорила Сюзанн:

— З моїм чоловіком було те ж саме. Коли я прокинулася, то подумала, що в моєму ліжку ґвалтівник. Якби не побачила його рубця після апендициту, то, мабуть, розчерепила б йому голову.

Кейт втупилася в ковдру.

— В мене теж було таке, — зізналася вона. — З чоловіком і сином. А потім з сестрою, з одним із колег…

Сюзанн стисла їй плече.

— Воно поширюється, — скрушно мовив Ґері. — Патрання поширюється. І це так важко зупинити, тому що лише найближчий може знати, що когось забрали.

Кейт заговорила, намагаючись бути переконливою:

— Нам треба піти в департамент охорони здоров'я. Якщо багато з нас розповість одну й ту ж історію, їм доведеться провести розслідування.

Сюзанн відповіла з такою посмішкою, наче їм запропонували на додачу запалити сигнал виклику Бетмена.

— Я знаю двох людей, які так зробили: одна жінка та її син. Більше про них ніхто не чув. Це поширюється в уряді, це поширюється в лікарнях, це поширюється в поліції.

Кейт розпачливо замотала головою.

— Але ж не може воно поширитись на всіх. Лише на кількох.

— Хіба ви можете бути певні цього? — заперечив Ґері. — Щодо того, кого ви знаєте, помилитись неможливо. А щодо інших — як ви можете визначити?

В Кейт не було відповіді. Вона гадала, що вже близька до того, щоб виправити ситуацію, але все, що зробила, — лише відіслала Роуена назад до роботизованих залишків його батьків, аби до нього ставились так, начебто саме він втратив розум. Все, у чому вона знаходила заспокоєння, вибили їй з-під ніг.

Ґері заговорив знову:

— Для кожного з нас єдиний спосіб боротися з цим — це зробити те, чого ніхто інший не зможе. Ми повинні шанувати тих, хто був нашим найближчим. Підготуймося до того, щó треба зробити, відтак повернімося до них і даруймо їм упокій.

У Кейт стиснулися кулаки, але вона говорила максимально стримано.

— Не кажіть такого. Їх можна повернути назад. Їх можна вилікувати.

— Триває війна, — наполягала Сюзанн. — Ви дійсно вважаєте, що це буде милосердно — шкодувати їх і просто сидіти, склавши руки і сподіваючись, що якісь ліки ось-ось впадуть з неба, в той час як вони поширюють інфекцію все далі? Уявіть собі світ, де люди, такі як ми, залишилися у меншості. Як гадаєте, наскільки близько ми до такої ситуації просто зараз?

— То що, хіба ви влаштували різню своїй родині? — різко заперечила Кейт, наперед знаючи відповідь. Тоді обернулася до Ґері. — А може ви це зробили?

— Ні, — відповів Ґері, але в його тоні не було поступливості. — Нам треба діяти одночасно, всім в одну ніч. Вони не мають бути готові до цього — нам треба застати їх зненацька.

— Це жахливо. — Кейт була приголомшена. — Не можна вбивати людей просто тому, що вони хворі.

Сюзанн не забарилася з відповіддю:

— Це найважче, що лиш можна вимагати від будь-кого. Але Наталі показала нам: якщо ти сильний, це можна зробити. Якщо ти їх любиш і мужньо приймаєш те, чим вони стали, — це можна зробити.

Кейт забракло слів. Сюзанн знову стиснула їй плече.

— Це важко, — сказала вона. — Вам потрібен час. Пізніше ми ще про це поговоримо.

Вони пішли, а Кейт залишилася сидіти на подертій ковдрі. Дивилася їм услід, як вони перетнули склад і