Читати книгу - "Діаболік"

Спершу я подумала, що це створіння на ім’я «Сутера» — не справжня людська істота.

Її шкіра була не рівномірно коричневого кольору, як у Матері-Засновниці і Сенатора, а радше складалася з різнокольорових клаптиків: немов під час введення меланіну боти краси оминули деякі ділянки, а інші, навпаки, зробили занадто насиченого кольору. Крім того, її шкіра виглядала старою і розтягненою, ніби її було забагато, а місцями вона була зморшкуватою й рябою.

Навіть Мати-Засновниця була приголомшена її зовнішнім виглядом і якусь мить мовчки кліпала очима. Потім вона простягла до неї руки.

— Моя люба, Сутеро.

Сутера ну Імпірінс покірно перетнула кімнату, взяла Матір-Засновницю за руки і опустилася на коліна, щоб піднести долоні пані до своїх щік.

— О, Вельмишановна Пані Імпірінс, ви виглядаєте такою ж квітучою, як у день нашої першої зустрічі. А я — ви тільки погляньте на руйнівні наслідки земного життя!

— Нісенітниці, — відповіла Мати-Засновниця із ввічливою посмішкою. — Один сеанс із моїми ботами краси і лікування теломер мають допомогти.

— О, ні. Вітер, бруд, сонячна радіація. Це зневажене сонцем існування, проживання на планеті, — вона звелася на ноги, губи її тремтіли. — Сморід, запахи... вони всюди. А ступінь вологості! Ви навіть не уявляєте, моя Вельмишановна Пані, наскільки це жахливо. Якщо ступінь вологості занизький — шкіра тріскається і кровоточить, а за високої вологості кожен вдих — то зусилля. Це нелюдські умови існування. А безконтрольне розмноження: багато сімей мають по двоє, а то й по троє дітей... Тож не дивно, що постійно постає питання нестачі ресурсів! Я могла б розповісти вам такі історії...

Посмішка Матері-Засновниці потьмяніла.

— Мабуть, не варто. Можливо, вам слід відпочити перед нашою наступною розмовою і відновити сили після довгої подорожі.

Підтекст слів був зрозумілим: Сутера ну Імпірінс тут не як рівня або гість, вона тут задля того, щоб надавати послуги. Хоч Пані Імпірінс і любила свою стареньку Церемоніймейстера Етикету, Мати-Засновниця втомилася слухати її розповіді про себе.

Церемоніймейстер Етикету згадала своє місце. Вона підняла підборіддя, демонструючи гордість і професіоналізм.

— Не може бути й мови про відпочинок, доки я не побачу Сайдонію і не зрозумію, із чим нам доведеться працювати. Ви не покличете її... — вона перевела погляд на мене й одразу замовкла.

Я дивилася їй прямо у вічі, а Мати-Засновниця розважалася, спостерігаючи, як старенька Церемоніймейстер Етикету намагається зрозуміти, хто я така. Було очевидно, що я — не Служниця, але й аж ніяк не Сайдонія Імпірінс.

— Що це за істота? — запитала Сутера.

— Це Немезіда, — відповіла Мати-Засновниця.

Очі Сутери звузилися, поки вона намагалася пов’язати ім’я з видом відомих їй істот. Я не відводила очей, бо Мати-Засновниця розповідала, що жителі Свавільного Пустища знають про існування Діаболіків, але для них ми — туманний, страшний міф. Їм були невідомі правила іменування або особливості нашого зовнішнього вигляду, тож Сутера не повинна була здогадатися, чим я є насправді.

Мати-Засновниця знову заговорила, відволікаючи Сутеру від її роздумів.

— Це улюблениця й близька подруга моєї дочки. Сайдонія... — на хвилину вона замислилася над тим, як правильно охарактеризувати її. — Це вередливе дитя, схильне до дивацтв.

— Я вимуштрую її й позбавлю цієї згубної звички.

— На жаль, у вас нічого не вийде. Сайдонія не схожа на мене. Вона сором’язлива, але при цьому дуже вперта. Ви будете вчити Немезіду.

— Немезіду? — спантеличено перепитала Сутера.

— Ви будете вчити Немезіду разом із Сайдонією.

— Її? — запитала Церемоніймейстер Етикету, намагаючись зрозуміти, що це означає. — Сенатор також цього бажає?

— Бажання мого чоловіка не мають значення. Він довірив вирішення цього питання мені. А моє бажання вам відомо. Ви будете навчати їх обох.

Мати-Засновниця пильно поглянула на мене: нас об’єднувала спільна страшна таємниця. Сутера ну Імпірінс вірно служила цій родині, більше того, вона була дружиною молодшого Намісника короля на місяці в сусідній системі. Вона не становила загрози, і їй можна було довірити маленьку таємницю на зразок існування дивного гуманоїда в домі господині...

Але не могло бути й мови про те, щоб розповісти їй про намір відправити мене як заручницю до Імператора замість Сайдонії. Це безпосередня непокора родині Домітріан. Це — державна зрада.

Церемоніймейстер Етикету ніколи не повинна про це дізнатися.

— Немезіда і Сайдонія разом пройдуть курс навчання. Коли Сайдонія побачить, як Немезіда навчається і стає більш витонченою, моя дочка приборкає свої бунтівні пориви і теж погодиться на співпрацю.

— Навчати їх обох, — Сутера оглянула мене з голови до ніг. — Я можу це зробити, але...

— У вас є заперечення? — запитала Мати-Засновниця.

— Не маю нічого проти вашої пропозиції, пані, — вона повільно подалася вперед і злегка торкнулася моєї руки. Потім, осмілівши, почала обмацувати мене. — Така кремезна істота.

Я дивилася зверху вниз на дивне мале створіння і дивувалася її обвислій, нерівномірно забарвленій шкірі так само, як вона — моїм м’язам і статурі.