Читати книгу - "Книга імен"

— А ви не могли б повернути мене туди ще раз просто зараз? Я мушу з'ясувати, що означають ці імена.

— Ні, це неможливо. З цього не вийшло б нічого доброго. Такі експерименти виснажують психіку. Дайте час підсвідомості освоїти побачене. Повірте, так буде найкраще.

Девід вийшов від гіпнотерапевта сповнений тривоги. Дорогою до авта він зателефонував Ділонові Мак-Ґрету.

— Ділоне, у моєму щоденнику виявилось ім'я Стейсі. Не уявляю, з чого б це. Дехто з цих людей загинув, Ділоне. — Слова сипалися швидко й безладно. — А що означає Захор? Вони сказали мені «Захор».

— Хто тобі сказав «Захор»?

— Ті люди. Що в кінці тунелю. — Девід нервово зітхнув. — Їх там були тисячі. Вони кричали до мене. Вигукували свої імена. А тоді всі разом промовили «Захор».

У телефоні запала тиша.

— Здається, я знаю одну людину, яка могла б тобі допомогти, — нарешті вимовив Ділон. — Думаю, тобі треба порадитися з рабином, Девіде. Я знаю, тебе недуже тягне до релігії, — швидко додав він, перш ніж Девід устиг заперечити. — І до синагоги ти не заходив від часу бар міцви[2]. Але ті голоси промовляли до тебе на івриті.

— На івриті? — Девід вкляк на місці за два кроки від авта. — Захор — це на івриті?

— Це означає «пам'ятай». Ті люди, яких ти бачив у кінці тунелю. Вони хотіли, щоб ти пам'ятав.

— Пам'ятав що? — Девід узявся рукою за голову і, примружившись, подивився на небо.

— Але ж це ясно як день, Девіде. — Голос Ділона був тихий і терплячий. — Вони хотіли, щоб ти пам'ятав їхні імена. І ти їх запам'ятав.

 и геній метафізики, — сказав Девід у телефон, повертаючи на Вісімнадцяту вулицю. — Тепер поясни мені, що це все означає.

— Цього я не знаю, — швидко відповів Ділон. — Через те що вони говорили до тебе на івриті, я подумав: найкраще тобі звернутися до рабина. А чому вони хочуть, щоб ти пам'ятав, — це пояснення мусить бути десь у тобі самому, Девіде, так само, як і їхні імена. У мене є один колега; можливо, він тобі зарадить. Рабин Елізер Бен Моше — відомий знавець кабали, вчитель юдейської містики. З тобою відбулося щось містичне, Девіде. От якби з тебе треба було вигнати злого духа, — додав він, — ти міг би звернутися до мене.

Кабала? Про кабалу Девід знав лише те, що якісь кінозірки здійняли навколо неї галас — пов'язали на зап'ястя червоні стрічки й узяли собі гебрейські імена.

Ніби прочитавши його думки, Ділон сказав:

— Ні-ні, не йдеться про кабалу в стилі Мадонни. До речі, я йому вже телефонував. Його зацікавив не тільки твій щоденник, а й агат, що залишився в тебе після того випадку. Коли поїдеш до Брукліну, прихопи з собою й те, й інше. А за першої нагоди відфаксуй йому кілька сторінок свого щоденника — він хотів би ознайомитися з ними ще до твого візиту.

Девід наморщив чоло й різко звернув праворуч. Голова йшла обертом, а Ділон тим часом вів далі:

— Бен Моше походить із давнього роду вчених рабинів, що присвятили життя вивченню кабали й розкриттю таємниць усесвіту.

Учені рабини. Ці слова пробудили в ньому невиразні спогади з часів дитинства — він згадав, як мати розповідала йому різні історії про їхнього предка Реба Зальмана з Києва, відомого містика. Начебто той міг в один вечір навчати учнів у двох різних містах за триста миль одне від одного. Девід завжди думав, що мати це все просто вигадала.

— Слухай, ти мене підколюєш, правда?

— Девіде, не все в житті зводиться до науки й емпіричних даних. Спробуй бути неупередженим.

Девід глибоко зітхнув.

— Ти мене не переконав...

— Маєш кращу ідею? — перебив його Ділон.

Девід потер чоло.

— Де саме в Брукліні? — Цікаво, як відреагує декан Майєр, коли він скаже йому, що має термінову справу в Нью-Йорку.

оли Девід вийшов із таксі в Брукліні на авеню Z, у