Читати книгу - "Вибрані поезії"

В рядках суфіста[29] запальних твій невгамовний шал: ти в них троянда і рубін, і визивний кинджал. Для інших — Лета, джерело сумного забуття, ну, а для мене — радість ти братерського чуття. Відкриєш, як Сезам, ночей давніших таїну, ти — справжній дар; мов смолоскип,                                              ведеш крізь млу страшну. Ти і запеклої борні, й вершин кохання знак. Тебе покличу я колись, вино. Хай буде так. 1964
I
Тебе залишили, і втратив чари світ. Сад, місяць і прогулянки повільні скінчилися для тебе, і віднині у місяці ти бачитимеш слід минулого, відбиток самоти. Навік прощайте, ніжні руки, скроні, — тобі лишились спогади безсонні і тоскні днини, повні пустоти. Собі самому, наче закляття, твердиш: чого не мав, те не пропало. Але одної мужності замало, щоб вивчити науку забуття. Троянда — символ — серце рве, і схоже, мелодія гітари вбити може. II
Щасливим вже повік не буть мені. Байдуже. Стільки є всього на світі. Я знаю, глибини в єдиній миті більш, ніж у морі. Довгі тільки дні, але життя коротке. І на нас жде темне диво — смерть: напоготові це море, ця стріла, щоб од любові, від місяця і сонця водночас звільнити. Щастя, що давала ти і відібрала, викреслю оманне. Що всім було, нічим однині стане. Мені ж лишиться втіха гіркоти й химерна звичка, що веде, як досі, на Південь, в той же дім на тому ж розі. Ewigkeit[30]
Іспанським віршем хочеться мені сказати те, що у добу далеку латиною бентежило Сенеку: в цім світі все належить хробачні. Діяння смерті побілілий прах і перемоги хоче оспівати. Владарка-смерть торує всюди шлях й зневажно топче марноти штандарти. Та ні. Свого єства, свого буття нізащо не зречуся полохливо. Я знаю: не існує забуття. Ця кузня, місяць, вечір — їх щемливо любив і втратив я без вороття — у вічності триватимуть сяйливо. Спіноза
Юдея руки спритні і тонкі скло обробляють у вечірній тиші. Конає днина ця — така ж, як інші (всі дні страшні, холодні та важкі). І власні руки, й бляклий гіацинт там, на краєчку гетто, в ці хвилини, здається, не існують для людини, котра із мрій творить свій лабіринт. Відбита в мріях іншого свічада йому байдужа слава і дівчата, від міфів і метафор вдалині скло обробляють руки ці прозорі: безмежну мапу, світ Того, хто зорі розсіяв у небесній вишині.