Читати книгу - "Багато, багато, багато золота…, Микола Васильович Білкун"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ну, що ви скажете, Вертес?
— Сеньйор Вертес, — поправив його Хуан.
Мечислав ледь помітно всміхнувся куточками губ, гусеницями ворухнулися його кошлаті брови, трішки сіпнулися ніздрі. Він бачив, що Вертес починає набивати собі ціну.
— Добре, хай сеньйор. У такій справі без “сеньйора” не можна. Треба бути ґречним. То що ви скажете, сеньйоре Вертес?
— А що скаже капітан “Ціцелії”, коли завтра вранці застане нас лише трьох? — питанням на питання відповів Вертес.
— Це не ваша справа. Це моя турбота. Але капітан “Ціцелії” людина не допитлива й долею цих джентльменів, — Мечислав утретє кивнув у бік палуби, — не поцікавиться.
— Але, крім капітана, є ще команда.
— Скажіть, Вертес…
— Сеньйор Вертес!
— Добре, скажіть, сеньйоре Вертес, коли ви працювали па Кардосі, у вашій фірмі було багато допитливих хлопців?
— Ха-ха-ха! Вони в мене якось не трималися.
— Ну ось, а чому ви такої поганої думки про капітана “Ціцелії”?
Мечислав Живокіст сказав усе це дуже лагідно і спокійно, але саме тому і Вертес, і Слуп знову відчули в ньому хазяїна.
— Це буде дорого коштувати, шефе! — клацнув пальцями Вертес.
— Не дорожче грошей.
— Тоді призначте свою ціну, а ми з сеньйором Слупом скажемо свою.
— Сеньйоре Вертес, — нарешті розтулив рота Слуп, — не будемо торгуватися, як баби на базарі. В мене є така водичка — зомирить будь-кого. Ні, ні, не подумайте, будь ласка, Що це отрута. До такого старий Данієль Слуп ще не докотився. Це просто гарне снотворне…
— Хай буде що завгодно, хай буде снотворне, але прокинутися вони мусять на дні Атлантики, це вам зрозуміло? — жорстоко сказав Мечислав.
— А це вже як ласка божа. Поснуть, поснуть, голубчики, а прокинуться вже як кому на роду написано. В мене снотворне, а не яка-небудь отрута, я, слава богу, гріха на душу не беру.
— Це мусить дуже дорого коштувати, — продовжував каверзувати Вертес.
Але Мечислав уже його не слухав, виходячи з каюти, він кинув через плече:
— Кожен з них заплатить вам за себе!
— Що? Я мушу бути мародером? — скипів Вертес.
Слуп трохи притримав його за руку:
— Ой сеньйоре, сеньйоре, до чого такі слова? Не були ви зі мною в дні моєї молодості, багато чого не бачили. Тільки й тієї роботи, що бери та перекладай гроші із їхніх кишень до наших. Ви ж зважте, скільки їх, а нас із вами лише двоє. Буде, правда, деяка заморока, але бог не без милості.
…Увечері було багато віскі. Але Мечиславові хлопці навіть не встигли напитися як слід. Дивувалися, що так швидко морить сон.
І ще на судні було багато всілякого важкого залізяччя. Коли його прив’язати людині до ніг, людина стоятиме у воді, як поплавець. Це незручно. Краще хай те залізяччя висить на поясі, цей центр ваги зручніший.
…Один тріпнувся і прокинувся, постріл видався Мечиславові дуже лунким, він нервово пересмикнув плечима. Зате ж якою була тут течія! Навіть з вантажем вони швидко опиняться у відкритому океані.
Мечислав мав рацію. Капітан “Ціцелії” був зовсім недопитливою людиною. Він і бровою не повів, коли застав наступного ранку на судні лише їх трьох…
УРИВОК ІЗ ЩОДЕННИКА ФРАНСУА НУАЗЕ
“Вам нагадати, хто такі були тамплієри? Я нагадаю. Вони починали як бідні “брати Христові”, і біднішого від них лицарського ордену не було ні в Європі, ні в королівстві Ієрусалимському. Пам’ятаєте, де взялися тамплієри? Я знаю, вам не захочеться робити екскурсу в історію, але вам доведеться зробити його. Вам буде нецікаво все це читати, але тут свята правда, без різних домислів істориків. Жак Нуазе все це мені сам розповів. Вас дивує, що з того часу минуло вісімсот п’ятдесят років, а Жак Нуазе прийшов до мене и все розповів? А що ж тут дивного? Хіба так уже змінилися люди за якихось вісімсот з гаком років? Анітрохи вони не змінилися. Не бійтесь Жака Нуазе, у вас з ним багато спільного, ви розумна людина, й мені б дуже не хотілося, щоб у вас був такий самий кінець, як у мого далекого родича Жака Нуазе.
Але спершу про тамплієрів. Ви не гуманітарій (у вас склад характеру інший), і ви, мабуть, вже давно забули, звідки взялися тамплієри. О, вони великий парадокс історії!
Після першого Хрестового походу в 1119 році цей орден утворили як своєрідну гвардію самооборони на території Ієрусалимського королівства. До труни господньої, до Єрусалима, потяглися натовпи грішників. Це були заможні люди. Бідним ніколи грішити. До труни господньої потяглися ті, в кого в калитці щось дзвеніло й хто ще сподівався купити собі дарування, поцілувавши ріжок домовини господньої.
А сарацини теж не дрімали. Забулися дрібні суперечки між такими ж дрібними східними царками. Перед небезпекою вони забули старі образи. Нелюдська жорстокість Христового воїнства об’єднала весь мусульманський Схід, і на всьому Сході криві дамаські шаблі схрестилися з рівними лицарськими мечами. Тепер не могло бути компромісів.
Але в Ієрусалимському королівстві було відносно тихо. Тут помічалися лише дрібні, коли вживати сучасну термінологію, диверсії з боку сарацинів. До того ж сарацини не налітали на озброєні загони лицарів, вони воліли потрощити богомольців. Називайте це, як хочете: грабунком, експропріацією чи рекетом по-сучасному, але в порівнянні з хрестоносцями сарацини були втіленням благородства й ґречності. Вони майже ніколи не позбавляли грішників-богомольців голови в процесі позбавлення їхніх калиток. Але грішники-богомольці не бажали гідно оцінити благородство й ґречність сарацинів. За лишатися з гріхами і без калитки не хотів ніхто.
От тоді-то й почали вздовж шляхів патрулювати лицарі ордену тамплієрів. Може, ви хочете знати, чому вони так називалися? Чи це вас абсолютно не цікавить? Думаю, що не Цікавить, але я все одно вам розповім. Тамплієри —
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Багато, багато, багато золота…, Микола Васильович Білкун», після закриття браузера.