Читати книгу - "Майбутній мій, Юлія Бонд"

– Сергію, топи до Ланжерону, – звертається Олег до водія, а я тільки зараз помічаю, що в машині ми не одні, і це змушує мене червоніти до кінчиків вух.

— Ти хочеш мене втопити в морі? – перше, що спадає на думку, коли розумію, що зараз ми поїдемо до моря.

– Ні, Тарновську, – грайливо посміхається Олег. – Хочу помиритись і похвастатися перед тобою своєю яхтою.

– Олегу, мені здається, ми божеволіємо ...

– По-іншому і не вийде у нас з тобою, Машку, – Олег цілує мене в тім’я та обіймає за плечі, притягуючи до себе, наче вже так робив не одну тисячу разів.

І я раптом розумію, що мені спокійно поряд з Олегом. Він не завдасть мені болю, як батько; не скривдить, а, скоріше за все, любитиме – так, як ніхто й ніколи не любив.