Читати книгу - "Американська трагедія"

кабіну ліфта, і Клайд вийшов. Хвилюючись, він забув спитати, в який бік йому йти, і тепер, почавши шукати потрібний номер, швидко переконався, що потрапив не до того коридора. Пухнатий коричневий килим під ногами, світлі, пофарбовані в кремовий колір стіни, м'яке світло, що лилося крізь білосніжні кулі, припасовані до стелі,— все це здавалось йому атрибутами найвищого соціального добробуту, неправдоподібної довершеності,— таке далеке це було від усього, що він знав.

Нарешті, знайшовши номер 882, він несміливо постукав і за мить крізь відхилені трохи двері побачив клапоть синьої з білою смужкою піжами і вище — відповідну частину круглого рум'яного обличчя й одно око, оточене зморшками.

— Ось тобі долар, синку, — здавалося, що це промовляло око, і враз виникла рука з папірцем в один долар. Рука була товста й червона. — Побіжи до галантерейника й купи мені пару підв'язок. Бостонські підв’язки, шовкові. Тільки швидше!

— Слухаю, сер, — відповів Клайд і взяв долар.

Двері зачинились, а Клайд уже мчав коридором до ліфта, думаючи про себе, що таке «галантерейник». Хоч Клайдові було вже сімнадцять років, він не знав цього слова, — ніколи раніше не чув його або, може, чув, але не звертав уваги. Коли б йому сказали «магазин чоловічої білизни», він би відразу зрозумів. Але йому звеліли піти до «галантерейника», а він не знав, що це таке. Холодний піт заросив йому чоло. Коліна підгиналися. Чорт! Як тепер бути? А що коли він спитає в кого-небудь, навіть у Хегланда, і його вважатимуть…

Він увійшов у ліфт, і кабіна пішла вниз. Галантерейник… Галантерейник! І раптом йому сяйнула думка. Припустімо, він не знає, що це таке. Але кінець кінцем потрібна пара шовкових бостонських підв'язок. Де ж дістати шовкові бостонські підв’язки? Ясно, там, де взагалі купують речі чоловічого туалету. Ну, звичайно! Магазин чоловічої білизни. Треба побігти до магазина. І по дорозі вниз, помітивши, що негр-ліфтер дивиться привітно, він спитав:

— Не знаєте, де тут поблизу магазин чоловічої білизни?

— В цьому ж будинку, якраз біля південного входу, — відповів негр, і Клайд, відчуваючи велику полегкість, поспішив туди.

Він усе ще відчував себе ніяково і дивно в туго припасованій форменій куртці і в цій кумедній круглій шапочці. Йому все здавалося, що вона от-от злетить з голови, і він нишком раз у раз намагався якнайміцніше насунути її. Вскочивши до яскраво освітленого магазина, він поквапливо сказав:

— Мені треба пару шовкових бостонських підв’язок!

— Прекрасно, синку, будь ласка! — єлейним тоном сказав галантерейник, невисока рожевощока людина з блискучою лисиною і в золотих окулярах. — Певно, для когось у готелі? Ну, ось, це коштує сімдесят п’ять центів, а ось десять центів для тебе, — сказав він, загортаючи покупку й опускаючи долар до каси. — Я завжди радий прислужитися хлопчикам з готелю: знаю, що ви і вдруге до мене прийдете.

Клайд узяв десять центів і пакет. Він не знав, що й думати. Підв'язки коштують сімдесят п’ять центів — так він сказав. Отже, повернути треба тільки двадцять п'ять центів решти. Виходить, десять центів лишаються йому. А тепер… може, й постоялець теж дасть йому на чай.

Він побіг назад у готель, до ліфта.

Десь грав струнний оркестр, і чудові звуки виповнювали вестибюль. Не поспішаючи, проходили люди — такі гарно вбрані, самовпевнеиі, такі не схожі на тих, кого він зустрічав на вулицях і взагалі поза стінами готелю.

Дверцята ліфта відчинились. Кілька чоловік увійшли до кабіни, після всіх — Клайд і інший розсильний, який з цікавістю подивився на нього. На шостому поверсі цей хлопчик вийшов. На восьмому вийшли Клайд і літня дама. Він поспішив до дверей № 882 і постукав. Двері трохи відчинилися: мешканець номера вже встиг змінити піжаму на штани й поголитись.

— А, вже! — вигукнув він.

— Так, сер, — відповів Клайд, подаючи пакет і решту. — Він сказав, що підв'язки коштують сімдесят п’ять центів.

— Він просто грабіжник! А решту однаково візьми собі,— відповів той, простягнув Клайдові двадцять п’ять центів і зачинив двері.

Мить Клайд стояв, як заворожений. «Тридцять п'ять центів, — думав він, — тридцять п’ять центів! За одно дріб'язкове доручення! Невже тут завжди так? Не може бути! Це неможливо!» І в той час, коли ноги його потопали в м’якому килимі, а рука стискувала в кишені гроші, він відчував, що ладен заверещати або голосно зареготати. Жарти — тридцять п ять центів за таку дрібницю. Один дав йому двадцять пять центів, другий — десять, а він, власне, нічого не зробив!

Внизу він поспіхом вискочив з кабіни. У вестибюлі його знову полонили звуки оркестру, а пишно вбраний натовп, крізь який він пробирався назад до ослона розсильних, вкинув його в дрож.

Слідом за тим його послали віднести три чемодани і дві парасольки літньому подружжю, — певно, фермерам, що взяли номер з вітальнею, спальнею і ванною на п’ятому поверсі. По дорозі, як помітив Клайд, подружжя уважно розглядало його, хоч не сказало жодного слова. Як тільки вони увійшли в номер, Клайд швидко повернув вимикач біля дверей, опустив штори і розмістив чемодани; і тут літній і незграбний чоловік, що весь час дивився на Клайда, — вельми статечна особа в бакенбардах, — промовив нарешті:

— А ви нібито юнак ретельний і меткий. Кращий за багатьох, які траплялись нам досі, скажу я вам.

— Я взагалі вважаю, що готель — не місце для хлопчика, — прощебетала його люб’язна дружина, пишна, кругла, як куля, особа, що розглядала в цей час суміжну кімнату. — Не хотіла б я, щоб хтось із моїх синів працював у готелі… Як тут люди поводяться!

— От що, хлопче, — продовжував фермер, скидаючи пальто й копаючись у кишені штанів. — Побіжіть-но вниз і купіть мені три або чотири вечірні газети — скільки знайдете, і візьміть по дорозі глек води з льодом, а коли повернетесь — матимете п'ятнадцять центів на чай.

— Цей готель кращий, ніж в Омаху, таточку, — мовила його дружина. — Тут килими й завіси кращі.

Який не був Клайд наївний, він не міг не всміхнутися про себе. Проте обличчя його зберігало урочисту непорушність, наче маска, позбавлена будь-яких ознак мислі. Він узяв дрібні гроші і вийшов. А за кілька хвилин приніс воду й вечірні газети і пішов, усміхаючись, з п’ятнадцятьма центами в кишені.

Та це був тільки початок цього надзвичайного вечора. Тільки Клайд сів на ослін, як його покликали до 529-го номера. Треба було побігти до бара по дві пляшки фруктової води і два сифони содової. Коли двері трохи відчинили, щоб передати Кландові замовлення, він устиг побачити в дзеркалі над каміном компанію