Читати книгу - "Служниця для божевільного графа, Делісія Леоні"

— Фіц, та припини ти вже до дівчинки чіплятися! - не стримавшись, вигукнула Амадіна і пригрозила дворецькому картоплею. Помітивши скептичний погляд чоловіка, жінка спалахнула і вже погрозила ножем. - Хіба вона винна в тому, що граф збожеволів і не приймає нічиєї допомоги? Чи що більше не контролює себе і несе загрозу життю всім нам?

Дворецький хотів щось відповісти, але я випередила його, звернувшись до кухарки:

— Де сніданок для Його Світлості?

— Можете не вдавати себе зайнятою справами, ресо, — пирхнув Соур. - Сьогодні приїжджає Її Світлість і я доповім їй щодо Вас. Краще зберіть валізу, щоб не затримувати всіх своїми зборами.

Амадіна поставила на стіл тацю. Я чемно подякувала, і з усмішкою на обличчі вийшла з кухні. Ну і шкідливий цей Фіц Соур!

Підійшовши до кабінету, я, як це вже стало звичним для мене, мала намір поставити тацю на тумбу, щоб відчинити двері. Але я не встигла цього зробити, як почула клацання і двері самостійно відчинилися.

— Доброго ранку, мілорде, — привіталася я, несміливо заходячи до сонячного кабінету.

Так, сьогодні погода дуже радувала, і я вперше побачила цей кабінет, залитий ранковим сонячним світлом. Граф сидів за письмовим столом. Незважаючи на чудовий день, варто було тільки подивитися на похмуре обличчя чоловіка, як вся радість випаровувалася з душі.

Двері за мною самі зачинилися, і я сміливо припустила, що це фокуси графа. Несподівана допомога з його боку! Як і вчора, сніданок пройшов за його робочим столом. За свою практику я годувала з ложки лише одну стареньку герцогиню. Досвіду в мене було мало, хоч здавалося, про який досвід може йтися. Тут необхідна була своя вправність, темп. Та я й нутром відчувала, що чоловікові не до вподоби таке годування. Будь-яка людина, опинившись на його місці, насилу б приймала допомогу. А тим паче чоловік. Граф. Маг.

Я намагалася мовчати, робити все охайно та тихо. Обіцяла ж я бути непомітною! А обіцянки мають стримуватись.

Чоловік дав знак, що сніданок закінчено і я поспішила все забрати. Граф від'їхав до вікна і здавалося, що чекає на мій відхід. Але я хотіла скористатися кожним приходом, щоб, по-перше, потроху наводити порядок, а по-друге, я хотіла трохи більше спостерігати за чоловіком і ретельніше просканувати його магічне поле.

З учорашнього дня чоловік поводився досить спокійно і тихо. Жодних магічних хвиль, перепадів настрою, «землетрусів». Було очевидно, що всі його попередні витівки були навмисні.

— Я повернуся до обіду, мілорде, - промовила я і подивилася на графа. Він якось дивно глянув на мене, довго й пильно дивлячись мені прямо в очі, а потім кивнув.

Незважаючи на мої обов'язки, Соур не зменшував кількість додаткових робіт. Час наближався до обіду, і я вже вирішила трохи відпочити і повернутися на кухню. Потрібно було дізнатися, коли планувався прихід доктора Марвея і встигнути до його приходу нагодувати графа.

Я вже увійшла на кухню, коли стіни затремтіли з такою силою, що в Амадіни посипалося кухонне приладдя з настінних полиць. Я не міркуючи кинулася до графа.

Я увірвалася в кабінет навіть забувши постукати, як я це завжди робила. Почуття збентеження і сорому змусили зупинитися посеред кімнати. Я не знала, що доктор Марвей вже прийшов до графа і знаходиться тут.

— Вибачте, я не знала, що Ви прийшли, - вибачилася я, переводячи погляд з високого чоловіка на графа, що знаходився поряд у своєму візку.

— Доброго дня, ресо, - трохи посміхнувшись мені промовив лікар і примружився. - Здивований, що Ви досі тут.

Я нічого не відповіла, лише кивнула, не відриваючи погляду від зблідлого графа. Його очі знову наповнилися темрявою, дихання почастішало, по тілу пробігали конвульсії, а в куточку рота виднілася біла піна.

— Що з ним? - злякано запитала я і навіть мимоволі зробила пару кроків уперед.

— О, не хвилюйтеся. Звичайне явище після уколу. Його стан погіршується, тому лікування не дає потрібних результатів. Я можу лише підтримувати у Його Світлості рештки життя. Краще Вам не дивитися на нього в такому стані, люба, - лікар збирав зі столу свої речі у невелику сумку. На обличчі простодушність, жодної тривоги за пацієнта. - Він отямиться ближче до вечора. Мені здається, чи Вам навіть вдається його нагодувати? - звернувся до мене з цікавістю лорд Марвей, так невимушено сівши на край столу графа, ніби це був його власний стіл, а графа в кімнаті взагалі не існувало.

Я навіть рота привідкрила, щоб обуритися такій дії, але взяла себе вчасно в руки. Хто я така, щоб вказувати цьому лорду на його місце? Тим часом лікар продовжував мене уважно розглядати. Я перевела погляд на графа, який почував себе все гірше. Він дивився на мене і мені здалося, що він хотів щось мені сказати.

— Так, - розгублено пробурмотіла я, вже й забувши про що саме мене питав лікар. – Ви вже закінчили процедури?

— Так, прийду через два дні. Цей укол має заспокоїти його на кілька днів. А за цей час я зможу вивчити його аналізи. Ви зблідли, ресо. Здається, це видовище не для таких тонких натур, як Ви.

Лікар ліниво підвівся зі столу, закрив свою сумку і пройшов до мене. Обережно взяв за лікоть і насильно почав виводити з кабінету. Я спробувала вирватись, але чоловік м'яко помітив: