Читати книгу - "Служниця для божевільного графа, Делісія Леоні"

Я повільно обернулася. Все ж таки я, напевно, недооцінила графа. Холодок пройшов шкірою від його погляду. Жоден м'яз не смикнувся, жодного почуття не промайнуло на його обличчі. Цікаво, а граф завжди був таким непроникним та похмурим чоловіком? Безперечно, він був привабливим і привертав жіночу увагу, але щось було в ньому таке... чуже, жорстоке, безсердечне. Навіть можу уявити, у кого перейняв свої звички Соур.

— Мілорде? - невпевнено промовила я.

Нарешті чоловік відвів погляд і повільно проїхав у бік кімнати, захованої між двома стелажами. Своєю магією він відчинив двері, трохи від'їхав убік і показав очима, щоб я йшла за ним. Поставивши тацю на стіл, я пішла за графом.

За дверима виявилася невелика житлова кімнатка, мабуть, переобладнана нещодавно під спальню. Ліфт у будинку був відсутній, і, зрозуміло, граф втратив можливість відвідувати свої покої на другому поверсі, опинившись у інвалідному візку.

Тут також панував хаос, було запорошено і душно. Я навіть помітила ванну кімнату, і зрозуміла, що чоловік тут дуже давно і добре обжився. Я запитливо поглянула на графа. Він показав на своє ліжко і просто залишив мене одну.

Гм... Я ще раз озирнулася. Очевидно, постільна білизна не змінювалася вже давно. Дивно, що чоловік потребував найпростішого, але нікого не підпускав до себе. Десять служниць втекли, але напевно серед них були дуже чуйні та поступливі дівчата.

Змінивши постільну білизну, швиденько витерла пил з поверхонь і трохи прибрала розкидані речі. Ледве не закричала, коли виявила графа в кімнаті, лише за кілька кроків від мене. Тут усі в будинку пересуваються безшумно? Але не це увігнало мене в фарбу. Якимось дивом чоловік виявився напівоголеним. Він сидів у своєму кріслі без сорочки, в одних штанях і туфлях.

— Щось ще, мілорде? - поцікавилася я, тому що з мене знову не зводили немиготливого, пильного погляду.

Він показав очима на свої ноги. Складно спілкуватися з німою людиною, та ще й з такою, яка не особливо допомагає розібратися у своїх бажаннях та наказах. Якщо він зміг зняти сам за допомогою своєї магії піджак і сорочку, то що, важко самостійно зняти штани? І як він взагалі самостійно лягатиме на ліжко?

Граф нетерпляче знову показав на ноги.

— Допомогти зняти туфлі? - спробувала вгадати я. Чоловік кивнув головою.

Я підійшла і опустилася перед чоловіком. Я все ж таки сподівалася, що графу допомагає Соур. Хоча сенс тоді служниці? Щось я зовсім нічого не розумію! Але коли я зняла туфлі чоловіка, я випадково намацала рукою на одній його нозі ремінець. Невпевнено і водночас із подивом подивилася на чоловіка. Він продовжував за мною спостерігати, і відповів кивком на моє німе запитання. Підняла одну штанину та виявила магічний браслет, яким чоловік був прикутий до інвалідного крісла. Я спохмурніла, розглядаючи і на другій нозі такий пристрій. Я подивилася на графа знизу верх, і тільки зараз зрозуміла, що замість ременя на поясі у чоловіка також магічний браслет.

— Що це означає? - безглуздо запитала. Граф примружився. А потім повільно заплющив очі, а головою кивнув мені у бік виходу.

— Я повинна піти? – граф кивнув ще раз. Ні, я абсолютно нічого не розуміла. І зрозуміла, що задумалася, коли помітила на обличчі чоловіка нетерпіння.

— Перепрошую, мілорде.

Я забрала брудну білизну, тацю і ще раз побажавши добраніч, покинула Його Світлість.

Сьогодні видався дуже напружений, але й водночас плідний день. Сидячи у себе в кімнаті, я майже до третьої ночі заповнювала щоденник спостережень. Я не просто сиділа поруч із графом і годувала його. Професор Шолла навчив мене сканувати магічні поля людей. І зараз я могла з упевненістю сказати, що в графі присутня «паразитарна» магія. Я її не просто бачила, а навіть відчула шкірою, коли торкнулася ніг чоловіка. Але я ніяк не могла зрозуміти, як він міг так довго протистояти їй? Можливо, його власна магія є досить сильною? Може, граф - один із найсильніших магів? З якогось стародавнього магічного роду? Мені треба було лише спостерігати і записувати, а розбиратися у всьому міг тільки професор Шолла.

Але я так і не змогла заснути цієї ночі. Я намагалася зрозуміти графа. Навіщо він показав свої магічні браслети? Якщо він у своєму розумі, то навіщо лякає слуг і відмовляється від допомоги? Я не могла не поділитися своїми думками зі своїм другом. Тихіш спокійно вислухав мене та також, як і я, замислився. Але відповіді на свої запитання ми не отримали.

Вранці я отримала черговий список завдань від Соура, до якого вже поставилася досить прохолодно. Снідаючи, я запитала у Амадіни, хто допомагає Його Світлості з одягом, з умиванням і де він спить.

— Він спить у своєму кріслі. Воно розкладається у горизонтальне положення, - відповіла жінка. Вона чистила картоплю та вкотре дуже мило спілкувалась зі мною. - А щодо змінного одягу, то раз на тиждень, служниці приносили йому новий гардероб. Доктор Марвей сказав, що перебувати з графом небезпечно, але він ще часом буває в своєму розумі і самостійно виконує найелементарніші та необхідні процедури.

— Значить, граф досі має свою магію? Чому ж у будинку заборонена інша магія, навіть найнешкідливіша - побутова?

— Рессо, - звернувся до мене Соур, що виник з нізвідки, - я бачу крім невиконання своїх прямих обов'язків, Ви ще й любите побалакати і поледарювати?