Читати книгу - "Фатальна ніч, Влада Клімова"

Я думала, що ми вирушимо до Лінате, але Єгор помчав зовсім в іншому напрямку. Він оминув приміські вілли місцевих багатіїв і тут я помітила злітну смугу та кілька невеличких літаків, що стояли, наче авто на стоянці біля супермаркету.

Весь недовгий шлях Берк лише тривожно поглядав на мене, може чекав, що я передумаю й накажу повернути назад до міста. А я танула у своїх думках поруч з Ним і навіть словом боялася зруйнувати той надприродний зв’язок, що відчувався між нами.

– Приїхали, Зоренько. Карл молодець, пунктуальний наче швейцарський годинник, – пожартував він про пілота й ми підійшли до біленької пташки.

Це був далеко не перший мій політ чартерним літачком, але ж раніше я була просто пасажиркою, котра прямує у відрядження. А наразі гостею людини, яку безмежно кохаю й попереду на мене чекала заманлива невідомість та знайомство з його справжнім світом. Це притягувало й жахало одночасно.

В салоні оббитому шкірою, кольору слонової кістки, було затишно. По п’ять ілюмінаторів зліва й справа, а під ними кілька диванчиків та столик, мабуть, для роботи у повітрі.

Джордж запросив мене присісти на м’якеньке сидіння, а сам зник за шторкою на якусь мить. Повернувся він без піджака й дизайнерської сорочки, в котрих був на концерті. Ні, не голий, а в простенькій футболці від Лакости. В руках мій чарівний стюард тримав тацю з екзотичними фруктами та келихами з соком. Я відверто милувалася ним, адже окрім неймовірних почуттів відчувала повагу до європейського магната, що так дбайливо прислуговує мені.

– Пригощайся, будь ласка! Я запропонував би випити, але ж ти точно відмовишся. А я й так п’яний від того, що ти тут зі мною... – ввічливо присів він навпроти, хоча запросто міг нахабно впасти поруч.

Це вже була його територія й хтось інший скористався б моментом. Але не він! Саме за таку незрівнянну скромність і вихованість я покохала його. З першої зустрічі Берк поводився чемно і благородно, наче випускник духовної семінарії. Дивовижно, та його поведінка абсолютно не заважала, а навпаки допомагала ще гостріше сприймати як жаданого чоловіка й прекрасного мачо.

Літачок гойднувся і я зрозуміла, що ми вже в повітрі. За своїми думками я навіть не помітила: як ми розганялися та злітали. А може це від того, що я була до нестями збентежена його магічним поглядом і мені було байдуже: в небі ми, чи на землі? Бо поруч з Ним я всюди була в небі!

– Ну, от ми й прилетіли, – почула я неповторний голос Джорджа, хоч встигла лише трішки відпити прекрасного напою та продовжувала посміхатися йому дурною посмішкою задоволеної дитини. – Вибач, я ще на одну мить...

Берк знову зник за шторкою й заговорив з Карлом німецькою мовою. З інтонації я зрозуміла, що він дає пілоту якісь розпорядження, а потім повернувся до мене й подав руку:

– Вітаю, мою прекрасну гостю на Женевському озері.

– Що ось так прямо на озеро й сядемо? – продовжувала я виглядати повною дурепою.

– Звісно, ні. Це так ми кличемо своє поселення. Озеро я покажу тобі завтра, може навіть покатаю на човні. А сьогодні вже пізно і я запрошую неймовірну Зореньку до мого скромного дому.

Я зітхнула й зрозуміла, що дива лише починаються. А Джордж ввічливо допоміг мені спуститися з невисокого трапу і я потрапила в казку... Це був якийсь пухнастий зелений світ, насичений квітучими деревами й кущами, більшу частину яких я зроду не бачила. Хор птахів чувся звідусіль, а в повітрі перепліталися терпкі солодощі й усе це заколисувало та примушувало покохати так само сильно, як володаря цього земного раю.

Криві доріжки з різноколірної цегли крутились там і тут, а чудернацькі ліхтарі розсіювали світло між гілок та кликали піти кудись у глибину розкішного утаємниченого парку. Але господар райських кущів тримав мене під ручку і впевнено провів доріжкою аж доки ми не вийшли на площу. Каскад фонтанів з двох боків запрошував побачити будинок величної краси.  Дім побудований у старовинному, поняття не візьму, якому стилі. Весь перший поверх  виглядав доволі темним, другий – світліший, а мансарда майже біла. Високі надсучасні вікна, але оформлені також під давнину, темніли загадково і чарівно...

– Прекрасна Зоренько, ти зморена? А я тут дещо загадав, – здригнулась я від Його голосу та миттю повернулася в реальність й покірно запитала:

– Це так помітно? Ні, пане, я не стомлена і згодна на будь-що...

– О, дякую! Ні-ні, ти неймовірна. Але ж я маю врахувати всі побажання повелительки. Пішли сюди, – Берк взяв мене за руку і ми пройшли через духмяний світ троянд, кудись за дім.

Там я побачила басейн, великий і освітлений вогнями з усіх боків. Подалі, на майданчику, стояв обідній гарнітур; на протилежній стороні - ще кілька лежаків.

– Я відпустив до ранку всю обслугу. Наразі це лише наш світ. Тут я завжди знімаю втому. Поплаваю і наче новий. А ти не проти, Зоре, скласти компанію мені в запливі? – ще загадковіше всміхався він.

– Ні, з радістю поплаваю, але купальника не маю... – зморозила дурницю його гостя та  Берк дбайливо відповів:

– Ти почекай хвилинку, я зараз все влаштую.

Він знову кудись зник і тут розпочалося нове диво. Сяйво всіх ліхтарів стало приглушеним і майже непомітним, але вода в басейні засяяла яскравим синім світлом... Я спробувала проковтнути повітря і здивовано почула тиху мелодію, десь з-під води.