Читати книгу - "Насіння, KoХанна"

- Ми повернулися з похорону нашого сина, Артура, - почув я чоловічий голос позаду мене, - Ми б не змогли оговтатися від цього горя, бо Артур був сенсом нашого життя. 

- Ясно, - коротко відповів я, згадавши, що 2 дні тому забирав його душу на узбіччі, але не став розповідати про це його батькам, а за звичайним сценарієм запропонував їм угоду: щаслива історія в обмін на те, щоб вони знову її пережили. Історію вони обрали одноголосно. 

– Це був 8-й День Народження Артура. Ми чекали на нього більше, ніж він сам. Тому що наш хлопчик з 5-ти років мріяв про велосипед, але через фінансові труднощі ми не могли собі це дозволити. Рік у рік ми відкладали гроші, іноді навіть не дозволяючи собі купити деякі продукти і ось нарешті велосипед був куплений. З дзвіночком, як він і хотів… - Чортів велосипед, - плачучи навзрид, прокричала жінка, перебиваючи чоловіка. 

- Чому ви обрали цю історію, якщо зараз так гірко плачете? – поцікавився я. 

- Ви навіть уявити не можете, що відчуває батько, коли бачить щастя на обличчі у своєї дитини, я хочу сфотографувати момент його очей, що світяться від радості, у своїй пам'яті назавжди, але цей спогад йде рука об руку з нестримним болем, - з гіркотою дала відповідь жінка. 

- Справді, коли ми вручили Артурові велосипед, сталося щось чарівне. Він не побіг одразу до подарунка, довго дивився на нього, а потім підвів очі на нас і в цьому погляді було щось особливе. Ми не могли стримувати сліз, я підійшов до нього, присів і поцілував у лоба, а він притулився спершу до мене, потім до дружини з такою теплотою і ласкою, як ніколи раніше, - продовжував чоловік. 

Зі мною сталося щось дивне після цих слів, зазвичай я не втручаюся в розповідь, але цього разу я перебив своїх співрозмовників і додав: 

- Просто Артур зрозумів, як його люблять, він зрозумів, що його люблять не менше, ніж він. 

Батьки хлопчика нарешті перестали плакати та посміхнулися. Потім обійняли один одного і зникли, подякувавши мені за цю бесіду. А я сидів на їх пошарпаному дивані, дивлячись на безмовні тіла, судини, як я їх називаю, і думав про те, як людям мало потрібно для щастя – лише відчувати, що їх люблять і любити у відповідь. Чи цього не так і мало, як здається на перший погляд?

Залежність. Марк

Марку було вісімдесят років, коли я прийшов за ним на берег океану. 

Він дивився на своє тіло, що пропливало повз нього і сміявся. Так само, як і всім, я запропонував йому розповісти свою особливу історію. Мені не довелося нічого пояснювати, я навіть не встиг сказати, що натомість він переживе цей момент знову. 

- З 12 років я почав курити, потім був алкоголь, а до 30 років я став наркоманом, який тільки й робив, що думав про голку, - почав свою передісторію Марк. 

Я хотів його зупинити, адже мене цікавить лише те, що робить людей щасливими, але його не зупинити. Він говорив, що розчарував свою сім'ю, що його дружина пішла до іншого, забравши дітей, що у нього не було друзів, тільки дилери і ті, з ким він був готовий ділитися наркотиками. Але все змінилося раптово. У 30 років Марк втратив квартиру, що залишилася у спадок від батьків, точніше він її продав, зрозуміло для яких цілей. Гроші розійшлися швидко, він був безпритульним, якого випробовувала агонія залежності. 

Дивлячись на воду з урвища, йому здавалося, що якщо він стрибне, то всі його біди в одну мить припиняться, агонія припиниться назавжди. 

- Дивлячись на те, як хвилі б'ються об берег скелі, на якій я стояв, мені ставало легше. Я зняв з себе весь одяг, попросив вибачення у своїх близьких, відійшов на пару метрів тому, а потім побіг. Побіг на зустріч своєї смерті, але здається ти не захотів мене забирати тоді, - засміявся Марк, - доки я біг, час сповільнювався, не знаю, як таке можливо, але я встиг подумати про все, що раніше мене не турбувало. Про те, яким би могло бути моє життя, не візьмись я за пляшку та голку. І це життя було приголомшливим. Назад шляху не було, я хотів зупинити своє тіло, але ноги вже не слухалися, і я зірвався вниз, думаючи, що моя голова зараз розіб'ється об скелю, а потім хвилі заберуть моє тіло. Але ні. Я ввійшов у воду, неначе риба, що прагне покинути сушу. У цей момент я був по-справжньому щасливим. Бо лишився живий, хоча був певен, що помру. Моє життя, вперше за 30 років набуло якогось сенсу і якоїсь значущості для мене. Я зрозумів, що готовий повернутися на сушу, заново народженим. Голою, без матеріальних благ, але людиною, у якої все попереду. 

З того часу я жодного разу не вживав наркотиків. Я був ніким, а став людиною, яка допомогла тисячам наркоманів кинути цю згубну звичку. Шлях був тернистим та довгим. Але я став успішною і шанованою людиною, - підсумував Марк. 

- Дозволь поцікавитися, чому ти стрибнув із цієї скелі знову і чому ти сміявся, коли я прийшов? - не приховуючи подиву, спитав я. 

– Я прожив цікаве життя. Мені 80 років, я не можу більше робити те, що й раніше, не можу допомагати людям, не можу вести бізнес, я втомився і тепер справді готовий піти на спокій. Я присвятив свій час допомозі тим, хто в біді. 

Моїх батьків не повернути, моя дружина та діти так і не пробачили мені, а нове кохання так і не пощастило зустріти. Мені нема для кого більше жити, тому я вирішив померти для себе. Але я помер щасливою людиною, просто без почуття провини, що залишив тут когось, кому я дорогий.

Хижак. Марія

Вона була роздерта диким ведмедем у лісі. Чи я відчуваю жалість, забираючи таких людей? Ні, бо це моя робота. Часом я відчуваю почуття, властиві людям, але найчастіше це здивування, нерозуміння та цікавість. Мені не терпілося поговорити з душею загиблої, щоб дізнатися, як вона потрапила сюди і була спіймана хижаком. Її звали Марія, 70 років. 

- Мій найщасливіший момент, який би я ще раз із радістю пережила, стався 35 років тому. Я продала квартиру, забрала свою кішку, 2 собак, черепаху, купила будинок на колесах і вперше в житті вирушила в подорож. Як зараз пам'ятаю цей день. Я їду вздовж річки мостом, собака, який сидить на сусідньому кріслі, черепаха в тераріумі поруч, сонце грає променями на моєму обличчі, поблискуючи між дерев. По радіо пісня Bon Jovi і в цей момент я усвідомлюю, що «ось воно, те щастя». Саме в таких моментах, коли все гармонійно, коли нічого не турбує і ти знаєш, що попереду на тебе чекає щось особливе, але ти точно не знаєш, що, не можеш контролювати це, інакше не було б так цікаво.