Читати книгу - "Капкан (на) демона, Katerina Школіна "

Вочевидь, скоро відбудеться пограбування. 

Втрутитися чи йти далі?

За час, що я витратив, коли ставив собі це запитання, карета була зупинена грабіжниками. В тишу ночі увірвалися нові звуки. Дама скрикнула, а кучер повалився зі свого помосту.

Нічого ж не станеться, якщо я затримаюсь на якихось 10 хвилин? Бо тікати вже якось не весело…

Я вийшов з тіні і нарешті побачив те, що доносилось до моїх вух. 

Четверо грабіжників обносили карету. Один сторожував кучера, ще один виволок даму з екіпажу і зривав з неї прикраси. Двоє інших шарилися по кареті в пошуках цінностей.

Дама визчала і один з розбійників дав їй ляпаса. Жінка була не молода, років п'ятдесят, доглянута і вочевидь дуже багата.

Я надягнув капелюха на очі і опустивши голову підійшов до них. 

Може, побачивши гвардійця, вони полишать даму і втечуть? Не хотілося б витрачати на них час.

- Капітан королівської гвардії, Ельдано, - я козирнув, мов військовий, часто бачив, як це робить боцман. - Хто порушує спокій порту Святої Анни?!

Грабіжники спочатку напружилися, але побачивши, що я один, розсміялись.

- Він тут один, - прозубоскалив один із злодіїв, - Братці, а чи не розжитися нам ще зброєю. Кажуть, у королівської гвардії відмінні зброяри.

Я зітхнув. 

Ну чому люди дурні і конфліктні. А ще самовпевнені. І це, мабуть, бісить найбільше.

- Складіть зброю і відпустіть даму. Я не люблю повторювати і ще… Я дуже поспішаю, - довелося надягти шкіряні рукавиці, що я поцупив разом із мундиром. Ненавиджу робити щось голими руками.

Ці дурні знову почали гиготати.

- А, знаєш, ти доволі смішний. Сьогодні у нас гарний улов, тому я, мабуть, відпущу тебе. Шуруй звідціля, по-хорошому, - оскалив усмішку один із них. Вочевидь, головний, якщо ніхто не заперечував.

- Та не варто, - усмішка сама показалась у відповідь. - Панове, якщо ви не хочете бути покаліченими, я б все ж таки радив вам тікати. Це я до вас зараз, по-хорошому. 

- Валіть його, хлопці, - наказав все той же головний і грабіжники кинулись в мій бік. Тим часом він залишився з дамою.

Що ж… Вони самі напросились. Як же довго я не розминався.

Першого я повалив з одного удару в щелепу. Все ж таки сила в мене більше, ніж у середньостатистичної людини, разів, мабуть, в п'ять. Опір води подолати набагато важче, ніж опір повітря. А ми під водою робимо це кожного дня, незамислюючись. Тому я не радив би битися з атлантом на суші.

Побачивши, що їх побратим лежить непритомний, двоє інших на секунду затримались. А це, на хвилиночку, нокаут, панове.

- Чого стали як вкопані, - гаркнув на бандитів головний. І вони врешті також накинулись на мене.

Тут було вже складніше. Вони дістали зброю, а я як відомо не зовсім безсмертний. Побачивши, що у жодного з них немає пістолета, мене пробрав нервовий сміх. 

І вони вийшли грабувати, не потурбувавшись про пістолет і кулі!

Побачивши, що я сміюсь вони стали ще зліші. Один із них кинувся на мене з ножем. Я вийняв пістолет, що забрав у гвардійців, і вистрілив йому в ногу. 

Варто відзначити, зброя не гірше моїх улюблених іграшок.

Грабіжник зойкнув і повалився на бруківку. У іншого від несподіванки ніж випав з рук. Він не наважився підійти. А через мить і зовсім накивав п'ятами.

- Телепні, - гаркнув головний і, полишивши даму, вийняв свій пістолет.

- О, ну хоч хтось взяв потрібну іграшку, - мене чомусь знову пробрало на сміх. Що ж зі мною!

Я побачив, що жінка повільно рухається до екіпажу. Я не знав, що вона задумала, тому вирішив підіграти. Міг би і сам впоратися з ним, але було щиро цікаво, що вона вигадала.

- Слухай. Я навіть не знаю твого імені. - я вирішив зайняти грабіжника розмовою.

- З чого б тобі потрібно було моє ім'я? - роздратовано відповів він.

- Ну, а що мені написати на твоєму надгробку? - я приснув від сміху. Розмахуючи пістолетом в такт своїм думкам. - Ні, я, звісно, можу написати свої враження від нашої зустрічі. Щось типу: «він був хоробрим грабіжинком і навіть не наклав в штани до моменту, коли я придірявив йому голову».

- Цікаво, чому я слухаю твоє виття скаженої собаки. - зло процідив у відповідь грабіжник. - Хоча це гарна ідея. Так і назву твою могилу. 

Він направив на мене пістоль, але не встиг зробити постріл, бо дама, що була позаду нього виявилася не з робкого десятку і розбила об його голову пляшку шампанського, яке, вочевидь, розпивала в кареті.

- А ви не промах, пані. - усміхнувся я на всі 32.

- Аякже, - натужно видихнула вона і вирівнялась. Її голос був схожим на суміш голосу найбажанішої жінки і моряка, що викурив за своє життя більше вагону цигарок. Складна асоціація. - Щоб тримати цілий будинок ципочок потрібно мати сталеві яйця. 

- А чому ж тоді визчали, коли стався напад, - скептично усміхнувся я. І дійсно, якщо вона така хоробра, як каже, то мала б не лякатися пограбуванню.